Мова солов"їна

 

Привіт, кумо! Як твоя англійська? Ніяк? Як думаєш зі своїм новим кумом спілкуватися, коли ми в гості приїдемо?

Відколи я одружилася з американцем, питання мови виникає постійно. Пару днів тому ходила на виставку українського соцреалізму в Лондоні — тут таке зараз модно. Зі мною заговорив старий провідник духовності з діяспори пан Тарас. Він таврував сучасну молодь, яка одружується з ким попало і не береже чистоту мови. Я зауважила, що також одружилася, за такою логікою, з ким попало. Але пан Тарас, з"ясувавши, що мова йде про американця, узяв із мене обіцянку навчити Дерела співанок, прочитав мені вірша про українську мову і відпустив. Схоже було, "хто попало" в його розумінні обмежується росіянами.

Сьогодні до нас прийшов український будівельник пан Степан. Він уже два роки тут, але англійською не говорить.

— А нашо, — знизує він плечима. — У бригаді в нас одні наші, працюємо тільки у наших.

Утім, щодо Дерела він так не вважав, бо сказав:

Пиркало цвірінькає російською

— Та має мову знати, хіба нє?

Хоча насправді мій чоловік знає основні слова українською: "привіт", "дякую", "ще пива", "ну давай", а також "я американський шпигун".

Ситуація, коли я розчаровую колег по патріотичному табору, не нова. Років п"ятнадцять тому я жила в Полтаві і тусувалася з українськими націоналістами. Один із них насварив мене так:

— У нас зараз війна за виживання народу, за нашу мову, а мені розповідають, що Світлана Пиркало ходить по місту і цвірінькає російською. Що це означає?

На той момент це означало, що я вмію нею цвірінькати, а також, що я була закохана в узбека. А загалом це означало, що я сама розберуся, як мені цвірінькати.

Багато в чому війна за виживання народу і досі триває. Але мені здається, що вести її краще не з бункера.

×