І вас теж, пане Познер

Коли живеш собі добре на Заході, інколи забуваються українські реалії. Ти працюєш, платиш податок на телебачення, читаєш газети і хитаєш у потрібних місцях головою: ой, скільки ж розвелося в світі ненависті.

А потім прочитаєш щось – і розумієш, що ця ненависть нікуди не дівалася. Більше того, вона передається з покоління в покоління.

Новоуславлений герой журналістики за версією української "Людини року" Володимир Познер твердить, що нічого не знає про Україну. Про це російський тележурналіст сказав на прес-конференції після здобуття цієї несподіваної, як він каже, премії. І ось, повідомляють, хтось запитав у пана Познера про те, хто вони такі є – українці. І, видно, це питання йому було, як серпом. Спочатку згадав, як колись в Італії він запитав мафіозі, чи той убивав людей. "Наступне питання", – холодно сказав мафіозі. Мовляв, навіщо підіймати теми, про які нічого доброго сказати не можна. Але, на відміну від мафіозі, пан Познер відповісти все-таки зміг: "Я дуже погано знаю Україну… Я тільки знаю, що в сталінських таборах серед наглядачів було багато українців. Чи говорить це про характер? От не знаю, які ви! Але знаю, що співають українці багато, їсте ви смачно, прославилися борщем. Але зовсім не розумію вашої ситуації з мовою. От сьогодні мене в готелі офіціантка спитала: "Вам меню якою мовою, англійською чи українською? Російською у нас немає". Дивно, в Німеччині російською є, у Франції теж є. Я англійською читаю значно краще, ніж українською. От що це таке? Гоголя теж українською перекладають".

Вас турбує не те, що в сталінських таборах сиділи мільйони українців, і не те, хто їх арештовував, а те, хто їх охороняв?

То хоч пан Познер і не читає українською, а я от нею до нього звернуся з порадою. Якщо ви, пане Познере, ходите у Франції та Німеччині в ресторани для російських туристів, то, може, вам варто купити нормальний путівник? І що сталося з вашою англійською мовою, вивченою в Нью-Йорку, що ви не змогли нею прочитати меню з варениками?

Цікаво мені теж, що ще ви вивчили в дитинстві, окрім англійської мови. Є підозра, що вивчили ви цю зневагу, таку вкорінену, що для її приховання не можете знайти слів. Це не ваші особисті спостереження, – бо насправді ні біса ви не знаєте про сталінських вертухаїв, – а те, що ви чули дитиною, від людей, для яких ці вертухаї ще були реальністю. Шкода, що вас тоді не навчили ще однієї дуже корисної речі. То дозвольте.

Вас таки турбує не те, що в сталінських таборах сиділи мільйони українців, і не те, хто їх арештовував, а те, хто їх охороняв? Вам противно, що Гоголя переклали його рідною мовою? Ну, то зробіть ласку – і нам, і самому собі. Коли вас підмиває виплеснути засвоєну з дитинства ненависть, із якою ви неспроможні справитися, не розказуйте про мафіозі, вертухаїв і борщ. Зробіть те, що й підказував вам розум: просто промовчіть

×