В уряді Німеччини зауважили на звітах своїх спецслужб про те, що Росія нарощує виробництво зброї і здатна у найближчі п'ять років подвоїти свою військову потужність. За їх висновком, з 2026 року РФ може напасти на територію країн-членів Північноатлантичного Альянсу.
Найцікавішим у новій доповіді стало те, що у союзників уже менше часу "на роздуми". Ще восени 2023 року німецькі фахівці в галузі безпеки вважали, що є п'ять-шість років, тому що РФ потребуватиме час на відновлення своєї воєнної машини. А от поляки були більш далекоглядними – в 2023 році вони "давали Росії три роки" на підготовку до війни. Тепер оцінки вирівнялися. Також зауважимо, що Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння в 2023 році публічно заявляв що підготуватися до війни з НАТО Кремль здатний протягом двох-двох з половиною років. Але нині, за умов відсутності американської допомоги, на це може знадобитися півтора-два роки.
За твердженням видання The Telegraph, у ЗСУ виник критичний дефіцит боєприпасів, особливо у ППО-ПРО, і це скоро призведе до того, що Україна зможе збивати лише одну з п'яти ракет, якими росіяни атакують мирні міста.
Зростання ризиків до критичного рівня?
Війни РФ з НАТО не станеться, бо союзники не готові воювати. Поки ж лідери блоку демонструють "прозріння" та готовність до опору, підтримуючи Україну. І європейці, і американці з команди президента Байдена, борються із Трампом та його прихильниками за те, аби належним чином озброїти Україниу. На жаль, саме слабкість НАТО під проводом Байдена позбавила Україну можливості стратегічно просунутися у знищенні злочинного режиму Путіна – спочатку наприкінці 2022 року, а потім в середині 2023 року. Тепер, у 2024 році, Україна "відкинута у часі" і знову бореться за виживання.
Скажімо, глава зовнішньополітичного відомства ЄС Жозеп Боррель 14 березня у Вашингтоні заявив, що результат війни в Україні визначиться навесні і влітку цього року. За день до нього висловився директор ЦРУ Вільям Бернс: без допомоги США вже через рік в Україні Путін диктуватиме умови щодо припинення війни, а якщо Вашингтон зможе надіслати Києву допомогу, то наприкінці року Україна зможе диктувати власні умови.
Західні політики таки усвідомлюють: зростання небезпеки в Україні загрожує і їхнім державам
Ці кроки безумовно важливі. Але можна констатувати, що така інформаційна політика уже повторюється. Але це також має сенс, особливо, якщо врахувати деякі нюанси. Наприклад, на переконання Курта Волкера, колишнього спецпредставника Держдепартаменту США з питань України, Байден часто не ухвалював рішення про військову підтримку України під впливом свого радника Джейка Саллівана та директора ЦРУ Білла Бернса. Варто нагадати, що Бернс, коли був послом США в РФ у 2008 році, зробив негативні висновки щодо надання Україні ПДЧ та фактично посприяв не тільки відштовхуванню України від НАТО, але й, як наслідок, - провалу євроатлантичної інтеграції. Але вже наприкінці січня 2024 року саме Бернс заявив, що вийти з російсько-української війни і припинити підтримку України для США було б великою стратегічною помилкою.
Отже, західні політики таки усвідомлюють: зростання небезпеки в Україні загрожує і їхнім державам.
Тим часом стало очевидним, що загарбники активно залучають свої тактичні та оперативні резерви до наступальних дій, поки українці не отримали західну допомогу. Лише у березні противник застосував вже понад 400 коригованих бомб, які, на жаль, "лягають" дедалі точніше. Та росіяни постійно їх модернізують, удосконалюють безпілотники та РЕБ.
Противник швидко адаптується до змін тактики Сил оборони, тоді як ми стратегічну адаптацію поки програємо. Це показали бої за Авдіївку. Ворог набагато краще веде контрбатарейну боротьбу та здатен швидко відкривати вогонь у відповідь. Українська артилерія б'є далі та точніше, однак через брак боєприпасів боротьба є нерівною.
Найгірше те, що росіяни посилили розвідку і вже краще використовують отримані дані. 9 березня загарбники вперше уразили колони зенітно-ракетних батарей Patriot. Так було втрачено дві пускових установки та дев'ятьох операторів. І це сталося на відстані близько 50 км від лінії фронту. Так само на відстані приблизно 45 км від лінії зіткнення ворогові уперше вдалося знищити реактивну систему залпового вогню М142 HIMARS та одразу два українських гелікоптери Мі-17В-5, що очікували дозаправки. В усіх перелічених випадках коригування дій противника здійснювалося за допомогою розвідувальних безпілотників Supercam або "Орлан-10", і цей урок свідчить, що привʼязка до нової точки пуску здійснювалася ворожими ракетними системами буквально за секунди.
Відомо, що фахівці вже надали детальний аналіз та пропозиції військовому командуванню щоб подібного більше не траплялося. Але стало цілком очевидно, що новий етап війни характеризується більшою складністю та динамічністю. Звісно, нічого не відбувається, як кажуть, "у одні ворота", а Сили оборони демонструють свою унікальність буквально щодня.
З 17 лютого ЗСУ знищили півтора десятки сучасних літаків противника, при цьому, деякі з них над територією РФ або над тимчасово окупованою територією. Так зменшилась кількість бомбардувань, а російські пілоти з острахом усвідомили, що наближатися ближче, ніж 150 км до фронту не варто. Сили оборони продовжують знищення ЧФ РФ, і щось підказує, що усі кораблі, до останньої шлюпки, підуть слідом за крейсером "Москва".
Оберти асиметричної війни України
В умовах, коли зброї та боєприпасів категорично не вистачає, Сили оборони вдалися до дій, які зазвичай називають нешаблонними, асиметричними.
З 12 березня російські добровольці, які воюють на боці України, розпочали спільну операцію у Бєлгородській та Курській областях. У формуванні "Легион Свобода России" заявили, що йдуть, щоб "звільнити росіян від злиднів, бідності та страху". У "Сибірському батальйоні" повідомили, що "почали виконувати обіцянку повалити злочинний диктаторський режим у РФ зі зброєю в руках". Ще через кілька днів у Бєлгородській області бійці формування "Русский добровольческий корпус" взяли у полон 25 військових з офіцером ЗС РФ. Можливо, це ще не "епохальні дії", але на такій війні ніколи не відомо, що може переломити хід подій.
Європа нині на шляху виконання "домашнього завдання".
За даними високого представника ЄС Жозепа Борреля, Україна має 24 мільярди доларів суто військової допомоги від національних урядів ЄС на 2024 рік. В цілому допомога Україні з боку країн ЄС буде несуттєво поступатися рівню допомоги з боку США та ЄС у 2022-му та 2023-му роках. А саме, якщо в 2022 році від США та ЄС було отримано 32,7 мільярди доларів, у 2023 році від США та ЄС — близько 37,3 мільярди доларів, то у 2024 році загальна допомога виключно від ЄС складатиме 31 мільярд доларів. Є ще одна опція – 5 мільярдів євро військової допомоги на 2024 рік за Європейським фондом миру, які схвалив ЄС. Ще є допомога від третіх країн, наприклад, від Британії - 3 мільярди доларів.
А ще є Японія, Південна Корея та Австралія. Це переводить перспективи 2024 року до оформлення ешелонованої оборони та накопичення ресурсів на 2025 рік.
Однак ключовим питанням є здатність країн Європи позбутися національного егоїзму. Бо для перемоги Україні потрібні сучасні озброєння. Поки що таких, окрім систем ППО-ПРО, не було. Навіть крилаті ракети від британців та французів – це зброя 2003 року. Питання зараз у тому, чи готова, наприклад, Швеція надати нові літаки JAS 39 Gripen у версії "E"? Чи готова Норвегія передати ВМСУ ракетні катери класу Skjold з надсучасними протикорабельними ракетами NSM дальністю ураження 185 км? Чи готова Польща надати свої мобільні наземні пускові установки з протикорабельними ракетами NSM? Нарешті, чи таки наважиться Німеччина передати крилаті ракети Taurus? І чи буде готовий ЄС закупити для ЗСУ, скажімо, три-чотири сотні балістичних ракет?
Чи оберуть інший шлях – самостійно воювати із Путіним цією зброєю за кілька років?
2 
1
Коментарі
2