"Китайці декілька разів натякали Путіну закінчувати війну. Побачили слабкість" - полковник

Що "Росія в будь-якому випадку досягне мети", "контрнаступ затягується та не вдається", "Україна – виснажується", "країни Заходу з часом будуть згортати допомогу, тому краще примиритися з Росією, прийнявши окупацію територій".

Росіяни не самі висувають умови "миру", а використовують треті країни, які діють нібито від себе. Ці держави хочуть взяти участь у миротворчому процесі, але грають на руку Москві. Відтак у нас є "Бразильська миротворча ініціатива", від Ватикану, спільна від країн Африки, Китайська. Усі влаштовують Володимира Путіна. Відповідно, не влаштовують нас.

По-перше, на сьогодні не можна повністю закрити жоден інформаційний простір. Навіть китайський з його "Великим фаєрволом" (узагальнена назва фізичних пристроїв і програмних застосунків, які закривають доступ до певних сайтів. – Gazeta.ua) не повністю закритий.

По-друге, в українському інформаційному просторі діють Telegram-канали, тож у росіян немає проблем, щоб поширювати певні наративи. Тільки на деякі найбільш одіозні речі сам Telegram накладає обмеження.

 

З кінця лютого минулого року та після закриття телеканалів Віктора Медвечука, російська політична складова впливу на українське суспільство перестала існувати. Доти у Москві найбільший акцент робили на неї.

В останньому інтерв'ю покійний терорист Євген Пригожин пояснив, що люди в оточенні Путіна підштовхували його почати масштабне вторгнення, щоб розділити захоплені в Україні активи і щоб генерали змогли повісити собі медалі. Більше вона нікому не була потрібна.

Коли план бліцкригу провалився, не вдалося захопити Київ і ліквідувати українське керівництво, почали формувати наративи, які мали пояснити росіянам, навіщо це. Витягнули старі лякалки про "біолабораторії Пентагону в Україні". Взяли тему, бо два роки світ жив в умовах пандемії та карантину, тому могла "вистрелити". Робили ставку, що хоча б хтось у світі повірить.

Інший їхній давній наратив - "нацисти при владі в Україні". Поклали його в основу обґрунтування своїх подальших злочинів. Крайні праві сприймаються як загроза в будь-якій країні світу, тому ліпили на нас цей ярлик.

Своєму населенню пояснювали, що "Захід зробив із України антиросію, яка в будь-який момент може напасти". Дехто з російського керівництва сам повірив.

Із нас росіяни активно творили образ ворога з 2014 року. Ще один цікавий наратив - про "культ сатани", який до нас нібито прийшов із якогось штату США.

Зараз використовують наратив, що нібито Росія була змушена розпочати вторгнення, "бо руками українців Захід би атакував РФ".

Другий теперішній наратив, що "РФ будь-якої миті готова припинити бойові дії, але українці не готові, бо їм не дозволяє Захід", "що йде війна на виснаження Росії коштом України до останнього українця".

Ще один новий наратив, що "Росія проводить антиколоніальну боротьбу, щоб світ став багатополярним, із багатьма центрами сили". Особливо просувають його в країнах так званого Глобального півдня (країни, що розвиваються, з Латинської Америки, Африки, Близького сходу та Південної Азії. - Gazeta.ua).

У нас є ті, хто працює на Росію "за ідею" чи "за гроші". Останні часто діють в "даркнеті" (анонімна, нерегульована і нікому не підконтрольна частина інтернету, доступ можна отримати за допомогою спеціальних програм; нею користуються захисники свободи слова, різні борці з тоталітаризмом, кіберанархісти, хакери та злочинці, продавці наркотиків, персональних даних, дитячої порнографії, кримінальних послуг. – Gazeta.ua). Таких людей у нас не дуже багато і СБУ їх періодично виявляє.

"Корисних ідіотів" значно більше. Часто стають такими внаслідок емоційної реакції. Наприклад, тривалий час немає зв'язку з родичем-військовим. Існує багато чуток про негаразди в підрозділах. Людина, яка переживає за свого рідного, починає підхоплювати, що "хтось приховує інформацію". Бо їй болить і відтак вона легко піддається на ворожі маніпуляції.

Далі безкінечна тема корупції в Україні. Особливо болюча під час війни, коли багато людей втрачають рідних, здоров'я, майно. Її легко підхоплює багато хто в суспільстві. Хоча часто важливо перевірити факти, відділити їх від емоційних коментарів, не проводити зайвих узагальнень. Мовляв, "усі страждають, а він – краде".

Як будь-який нормальний громадянин хочу, щоб її не було. А кожен хабарник був покараний, відповідно до закону. Бажано жорстко за злочини в період війни. Але якщо скандал шкодить безпеці країни, то не має бути пріоритетом. Потрібно, щоб в ЗМІ не публікували неперевіреної інформації, домислів, емоційних коментарів.

Те, що раніше у нас було менше матеріалів про корупцію не означає, що її було менше. Просто зараз із нею почали активніше боротися, через це з'являється більше матеріалів.

Усі повідомлення слід сприймати критично. Для нас головне – перемогти ворога, відновити територіальну цілісність, притягнути до відповідальності всіх воєнних злочинців і стягнути з Росії репарації. А потім покращити систему безпеки. Решта – побічне. Якщо боротьба з іншими явищами підкошує оборону – погано. Якщо посилює – добре. Без перемоги у війні програємо абсолютно все.

Якщо не переможемо на полі бою, боротьбу проти корупції теж не проведемо. Бо тоді або будемо рабами, або нас не буде. Таку долю нам приготував окупант.

Початок був "чорно-білим", бо світ злякався. Усе було як повторення суміші Першої та Другої світових воєн. Такого ніхто не очікував у ХХІ сторіччі. Масові ракетні та авіаційні удари. Атака на європейську столицю біля кордонів ЄС. Таке сприймалося дико. Світ був шокований, зараз дещо звикнув.

На певний час притихли, але нікуди не ділися структури, які фінансувалися в різних країнах із проєкту "Русский мир". Є однойменний російський фонд, який наповнюється з бюджету РФ. За гроші звідти в багатьох країнах проводять акції на підтримку російської культури та мови. Різні організації отримують гранти на свої проєкти.

Частину організацій позакривали. Частину перезапустили. Світ із "чорно-білого" сприйняття переходить до "сірого".

Росія робить ставку на співпрацю з молоддю в університетах, де вчать російську мову. Проводять різні семінари, зустрічі. Там доносять певні думки, наративи, пропаганду. Далі залучають чи купують лідерів громадської думки в тій чи іншій країні. Бачимо виступи на YouTube, корисні для Москви публікації в ЗМІ. Потім російські пропагандисти, Ольга Скабєєва, Володимир Соловйов, цитують ці матеріали на своїх шоу, що підвищує значущість їхніх висновків.

Не обов'язково проплачені. Існують різні способи. Наприклад, можна провести семінар – "злочини України на Донбасі". Далі дати думку, що ці нібито вбивства цивільних тривають досі. Усе подати в рамках нормальної мови, в термінах про норми міжнародного гуманітарного права, конвенцій. Спотворити, викрити інформацію, звинуватити нас. Участь у заході безкоштовна, а можуть ще якісь приємні бонуси дати.

А ще є завжди ряд політиків у західних країнах, які в опозиції. У США є республіканці, які перечать президенту Джо Байдену. Вони використовують тему України, щоб набрати політичних балів, звинувачуючи демократів у надмірній допомозі Україні. Сприймають якісь тези російської пропаганди і використовують від свого імені, щоб довести неефективність допомоги Україні з точки зору інтересів американського суспільства.

Не можна сказати, що Путін купив Роберта Кенеді-молодшого (американський політик, який заявив каналу Fox: "Ми вбили 300 тис. українських військових і 40 тис. мирних жителів у геополітичних махінаціях неоконсерваторів у нашій змові, щоб позбутися Путіна і виснажити російську армію". – Gazeta.ua).

Росія водночас підтримує різні ультраправі рухи в демократичних країнах. Іноді напряму платить, іноді через них проводить наративи для відповідних частин суспільств.

Медіа Russia Today і Sputnik досі працюють в багатьох країнах. Частково заблоковані, але багато де продовжують мовлення. Зокрема, у Латинській Америці, Африці та частині Європи.

Фінансові зв'язки Москви обмежені санкціями, але бізнес знаходить обхідні шляхи. Особливо, якщо немає розуміння, які загрози від дій Росії проти України, для світу. Якщо є лише бажання заробляти, бізнес буде проводити операції з цими злочинцями.

Із початку вторгнення Росія не придумала нічого нового. Навпаки використовує більше штампів. Перші п'ять місяців працювали по раніше затвердженому плану, попри те, що ситуація розвивалася інакше. Лише влітку хтось вніс корективи й відтоді працюють по ситуації.

Щодо нового, то до вторгнення не проводили кампаній замовчування. Викривляли інформацію, звинувачували когось. Зараз вичищають інформаційне поле від небажаної новини й дають інші теми.

Наприклад, так сталося після знищення Пригожина. Його ліквідували 23 серпня. Півдня російські ЗМІ говорили та писали про це. Різні версії, звинувачували наші спецслужби, подавали як помсту Путіну, інші дурниці. Зранку 24 серпня більше жодної згадки. Тільки у пригожинських Telegram-каналах були новини про стихійні меморіали у різних містах РФ та лякалки для Кремля про помсту. Проте практично в усіх медіа тема зникла.

Не лише українські спецслужби працюють. Наприклад, президент Володимир Зеленський неодноразово звертався до росіян. Хто хотів побачити, міг на YouTube. Періодично до російських солдатів звертається міністр оборони Олексій Резніков. Наша розвідка регулярно пояснює, якщо російський мобілізований хоче жити, має здатися в полон за відповідним алгоритмом. Показуємо правдиві фільми про умови утримання військовополонених. Одну з останніх стрічок недавно зробив Дмитро Гордон.

Тому всі пробують донести відповідну інформацію. Заходить чи ні. Частково. Це відбувається всупереч постійному та досить потужному блокуванню їхнього інформаційного простору.

Намагається ефективно працювати на цих напрямках. Їх вивів із рівноваги демарш Пригожина. Це був підрив по взаємодії з Китаєм. Пекін поважає сильну владу. Не хоче йти на співпрацю зі слабкими правителями. А тут проявилася слабкість Кремля. Також китайці кілька разів натякали Путіну, що пора швидше завершувати війну. Це на фоні запевнень Пекіна у дружбі. Але дружба по-китайськи має захистити стратегічні інтереси КНР. Вони так із усіма дружать.

Із радянських часів Москва продовжує підтримувати зв'язки з країнами Африки та деякими в Латинській Америці. На країни Африки йде один із головних наративів Кремля - "Глобальний південь проти нової колонізації, яку здійснює Захід". Путін покладав багато сподівань на Економічний форум у Санкт-Петербурзі, на який мали приїхати багато лідерів африканських країн, але він провалився. Африканські лідери чітко сказали, чого хочуть від Москви – зернової угоди. Від неї залежить стабільність цих країн і можливість контролювати електорат внаслідок цін на їжу та її розподіл. Те саме більшість країн Африки повторили на саміті БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, ПАР - група найбільших за площею та населенням країн, що розвиваються. – Gazeta.ua), що відбувся в ПАР.

Коли були перші російські військовополонені, спілкувалися з ними. Із розмов я зробив висновок, що близько 90% з них ніколи не покидали меж своєї області. Вони легко піддаються пропаганді. Вірять, що десь в Україні живуть інші люди. Якби виїздили, бачили б, що тут живуть такі самі люди з такими самими проблемами, які ходять на роботу, вирощують дітей, дбають про добробут. Якби мали хоча б трішки більший кругозір, не так легко би піддавалися пропаганді, й серед них панували б інші настрої.

Друге – фінансова залежність. Це підтверджують і військовополонені, і експерти. Зарплати та пенсії вистачає на якесь життя в Росії, але щоб мати трішки більше - ні. Часто потрапляють на гачки іпотеки, кредитів. Тоді бракує зарплати. А в армії можна швидко заробити. Образ ворога пропаганда сформувала. Красиву картинку міноборони РФ намалював. Дали нібито соціальні гарантії для родин, що буде, якщо хтось загине чи отримає поранення. Тож "можна йти гроші заробляти". Зараз наші хлопці, які беруть у полон окупантів, кажуть, що 90% пішли воювати через гроші.

У зеків, яких кидали на м'ясні штурми, взагалі ніхто нічого не запитував.

Дивлюся опитування "Левада-Центру". Вони теж можуть бути в тренді кремлівських наративів. За останніми даними, негативно ставляться до нас 80% росіян. Десь така ж цифра щодо підтримки продовження бойових дій. Також там сформувалася нова "еліта", яка проти нас та за продовження бойових дій. Стара "еліта" вважається слабшою, проте теж за продовження війни. Думки відрізняються хіба щодо міри агресивності.

Було цікаве дослідження одного з російських соцагенств. Вони визначали, скільки людей відповідають на запитання соціологів. Виявилось, відповідають від чверті до третини. Тобто дві третини відмовляються. Можемо говорити про велику заляканість. Тож реальна соціологія може бути іншою. Можливо, з точністю до навпаки.

У мене враження, що вони розучилися працювати, бо раніше діяли потужніше та креативніше. Зараз тупо репресії та залякування. Меседжі – "Росія – добре, Україна – погано". "Українці прийдуть, усіх вб'ють і все позабирають у вас".

Пропаганда показує, як начебто місцеве населення на окупованих територіях радіє змінам, які принесла Росія. Хоча ні разу в них не вийшло справді переконати в цьому місцевих жителів.

Вони зараз сталінськими методами привозять на окуповані території громадян РФ і видають за місцеве населення. Можливо, щоб потім залишити в цих регіонах. У Маріуполь планували привезти до 150 тис. росіян. Й пропаганда подає їх як місцевих мешканців.

У будь-якому випадку в нас одна мета – вийти до міжнародно визнаних кордонів України, провести повну деокупацію і притягнути до відповідальності винних у воєнних злочинах.

Тих, хто дев'ять років - важко. Із тими, що півтора року – просто. Маємо досвід визволення Харківської та Херсонської областей. Десь до 13% там були люди, які дивилися в бік РФ. Із рештою ніяких проблем немає. Навпаки, чекають на визволення.

Так, алгоритми чітко випрацювані за дев'ять років. Існують механізми перевірки, нормальні та гуманні.

Кожен раз, коли ворог намагається нас у чомусь звинувачувати, залучати якісь міжнародні правозахисні організації, трохи дивує. Після 2014 року ми почали розвивати в ЗСУ Цивільно-військове співробітництво – сіміків (від англ. СІМІС – Civil-Military Cooperation. – Gazeta.ua). Вони брали участь у багатьох заходах щодо дотримання міжнародного гуманітарного права, по наданню допомоги цивільному населенню, і відразу все впроваджували на звільнених територіях. Такий досвід не кожна армія має.

Наші сіміки працюють з міжнародними правозахисними організаціями, і з тими, хто дає гуманітарну допомогу. У нас багато курсів, які реалізуємо з нашими військовими. Діємо за найновішими та найкращими практиками роботи на звільнених територіях. Десь вдається краще, десь гірше. Але алгоритми давно напрацьовані, законодавство є, навіть окреме Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, яке очолює Ірина Верещук.