"Контрнаступ можна буде оцінити в кінці року" - старший лейтенант Армії оборони Ізраїлю

Західні ЗМІ пишуть таку аналітику, спираючись на анонімні джерела в Пентагоні та інших відомствах. Вона абсолютно відірвана від реальності. Часто заради хайпу та клікабельних заголовків.

Західний споживач новин звик до шоу. Минулий рік забезпечував цілий ряд яскравих подій – битва за Київ, Україну поховали, давши три дні, а вона повстала з мертвих. ЗСУ героїчно відступали, втративши Сіверськодонецьк та Лисичанськ, потім бій за Донбас, заяви України про деокупацію Херсона, далі Харківський бліцкриг та звільнення Херсона, острів Зміїний... Для ЗМІ було більше харчу, ніж очікувалося.

Зараз сприятлива для України ситуація – ЗСУ наступають, Росія відступає. Це не мої слова, а директора Фонду "Повернись живим" Тараса Чмута.

На Заході люблять тикати в Україну пальцем та шукати недоліки. Не розуміють фундаментальні речі – на початку вторгнення Київ був у частковому оточенні. Мали реальну загрозу для столиці. За 1,5 року ми перейшли від цього до методичного наступу України, звільнення одного населеного пункту за іншим. Відступів Росії. Увесь дискурс в Москві, як вони обороняються. Усе кардинально змінилося. Але з цього не зробиш клікабельні заголовки.

"Україна звільнила село Урожайне" - хіба порівняти з битвою за Київ? Де, взагалі, те село? Для українців воно важливе, бо це реальний населений пункт, де жили люди. Західні медіа шукають гучні заголовки - "провал", "не вдалось", "не змогли", "де бліцкриг?"

Я б на місці українців не надто звертав увагу на такі матеріали. Важливо те, що кажуть офіційні особи - начальник об'єднаних штабів США, генерал Марк Міллі, координатор зі стратегічних комунікацій Ради національної безпеки США, контрадмірал Джон Кірбі, колишній британський міністр оборони Бен Воллес, міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус. Їх слова важливі. Вони зовсім інше говорять. Нічого слухати, що кажуть "анонімні джерела". Якщо бачите посилання на них, одразу закривайте матеріал. На жаль, навіть поважні західні медіа в погоні за читачами скочуються до дешевих маніпуляцій.

 

Тут дилема: дати журналістам змогу бачити, що відбувається на полі бою, чи забрати таку можливість, щоб журналісти самі вигадували, що контрнаступ мав відбутися за місяць, а потім - провалився. Це абсолютна нісенітниця, співзвучна з російськими наративами. Але хто заборонить медіа таке писати?

Також Росія на Заході досі має багато інфлюенсерів. Вона їх максимально використовує, щоб вкидати потрібні меседжі. На Заході не завжди розуміють, що ті чи інші особи - провідники інтересів Кремля, працюють на російські ІПСО.

В Україні не лише перша в історії війна щодо кількості та різноманіття дронів. Але також щодо прозорості, коли події відбуваються ледь не в прямому ефірі. Кожен має смартфон і може знімати. Можете бачити, що відбувається на полі бою своїми очима.

Коли інформація йде такими потоками, виникає ситуація, що кожен другий стає "експертом". Всі в усьому "спеціалісти". Усі "знають, як захищати окопи", "як правильно наступати". В Україні виникла велика плеяда "військових аналітиків" і "експертів".

Ізраїль і Азербайджан, якому Єрусалим допомагав будувати армію, пішли шляхом військової цензури. В Ізраїлі від імені армії говорить лише пресслужба. Там немає незалежних військових оглядачів чи військових кореспондентів у тому розумінні, що є в Україні.

В Ізраїлі військові оглядачі беруть інформацію від пресслужби, подають її суспільству, розжовуючи. Це призводить до того, що західні медіа можуть писати що завгодно, бо інформація лише офіційна. Бачимо результат по заголовках - "ізраїльтяни розбомбили мирних жителів", "знищили житла".

Відтак на Ізраїль виливають помий більше, ніж на Росію. Це не жарт – у 2022 році антиізраїльських резолюцій в ООН було більше, ніж антиросійських. Єрусалим просто закриває на це очі та робить свою справу.

Українці теж можуть закривати очі на те, що кажуть на Заході і робити свою роботу. Але Київ залежить від західної військової допомоги, а відтак потребує підтримки західних демократичних суспільств, які формують думки політиків. Тож - складне рівняння. Потрібне обмеження доступу до поля бою та водночас подальше лобіювання українських інтересів.

Можливо, було б добре, якби в західних суспільствах події в Україні пояснювали українські військові представники. Щоб показували мапи від DeepState. Розжовували, що відбувається. Це потрібно як мінімум, якщо чергове поважне видання, посилаючись на "анонімні джерела", напише "все пропало й пішло не так". Тоді можна опонувати в цій демократичній країні, що український військовий представник, який має зв'язок із ЗСУ, показує іншу картину. Це добре для медіа, які зможуть отримати відгук.

Речі, які бачимо на війні в Україні, відбуваються вперше, тому треба шукати творчих рішень.

Будь-які руйнування Кримського мосту – це розрив логістичних ланцюжків. Тут цікаве інше. Усі попередні атаки були вночі. Цього разу - вдень. Припускаю, була ідея виявити російські можливості ППО – де вони, та які. Слід подякувати кримчанам, які знімали все на телефони – побачили, звідки летіли, які ракети, де поставили димові завіси. Багато даних про архітектуру та захист об'єкту.

Те, що Росія вдає, наче війни немає та створює ілюзію, що все добре – нам на руку. У них немає повітряних тривог, суворих заборон знімати. Багато кримчан скидало теж відео навмисне, бо там є люди, які чекають на Україну.

Дії російського флоту в Чорному морі вже обмежені. Кораблі переважно в портах. Знають, що по них може прилетіти протикорабельна ракета чи морські дрони. Тут головне - масштабування й тривалість.

Глава ГУР Кирило Буданов заявляв, що міст - законна ціль і має бути знищений. Так само в Києві казали про ЧФ РФ, що він не потрібен в Чорному морі, відтак має бути знищений. Тож чітка ціль – знищення флоту і мосту. Про це прямо говорять топові українські лідери. Загадувати, на скільки та коли таке станеться – невдячна справа. Але Україна робить кроки в цьому напрямку.

Збір на морські дрони – частина кампанії президента Володимира Зеленського. Він про це публічно просив через United24. Відтак були плани, є засоби, бачимо результати. Впевнений, справа триватиме далі. Головне – масштабувати. Коли наносите удар раз в ніколи, одна справа. А коли робите методично й вибиваєте один за одним бойові кораблі, торгові судна, які перевозять стратегічні ресурси, інша. Наприклад, нафту чи пальне. Наносите удари по мостах – Кримський, Чонгарський, Генічеський. Тоді маєте ефект – суттєво впливаєте на логістику ворога та його можливості діяти в акваторії Чорного моря.

По-перше, Кремлю важливіше вдавати спокійне життя для москвичів, ніж їх безпека. Тому немає ніяких сирен повітряної тривоги, оголошень про правила безпеки. Усі все знімають. Маємо безліч записів наслідків прильотів. Російська влада хоче вдати, що війни в Москві немає.

По-друге, через те, що хочуть вдавати ніби війни немає, стараються збивати дрони РЕБом, глушити. Але тоді ті падають будь-де, по цивільних об'єктах. Збити можна ЗРК, тими ж "Панцир-С", але їх у Москві стараються не застосовувати, бо тоді вся столиця побачить "світло-шумове шоу". Не хочуть, щоби москвичі бачили вибухи. Через бажання збити тихенько, взнають лише ті, на кого впали безпілотники.

Людоїдська логіка, бо ставить у небезпеку випадкових людей. Такий дрон прилітає в будь-яку будівлю. Кремлю важливіше створювати ілюзію, що все тихо і спокійно, ніж дбати про безпеку росіян.

Це запитання, яким задавався генерал Валерій Залужний. В одному з останніх інтерв'ю говорив, що вони не зупиняються, а йдуть на забій.

Росія втратила в Україні більше, ніж у чеченських каральних операціях та в Афганістані разом узятих. Це їх не зупиняє. Для цього багато причин. Одна з них у тому, що вважають війну громадянською. Що Україна та Білорусь – регіони Росії, які збунтувалися.

Афганістан був абсолютно чужим – іслам, пуштуни, гори. Тому йти звідти було логічно. А тут ніби все те саме, що в Росії – російську мову знають, схожа архітектура, спільне минуле, СРСР і Російська імперія. І такий самий колір шкіри у людей, плюс-мінус росли на тих же фільмах і музиці.

Звісно, то ніяка не громадянська війна. Для українців - це війна за незалежність та виживання. Україна доводила багато разів, що справжня суверенна держава.

Позиція Києва вийти на кордони 1991 року, дуже потужна та конкретна ціль справжньої суверенної держави.

А для Росії як недоімперії, для росіян – громадянська війна. Вони бачать її як братовбивчу бійню, де вони начебто "старший брат". Ця концепція засіла в їх головах, що бунтівні українці чомусь не згодні бути "меншими братами" і їх треба покарати.

Друга причина – у них воює біднота і зеки. Не креативний клас із Москви вмирає. Ті готові ризикувати життям за $2000. Це люди, яких все життя всі, хто міг, принижували. Досі були ніким. Без перспектив у житті. У зеків – багато років за гратами. У людей з глибинок – безпросвітне життя без водопроводу та нормальних умов. Максимум "щастя" - спитися й до 50 років померти від цирозу печінки. А тут дали нагоду проявити себе – померти в бою.

Батьки, вчителі, керівник на роботів – всі принижували. Витирали об тебе ноги. Тут українці, "менші брати", захотіли собі бути частиною НАТО, ЄС. Хочуть до цього незрозумілого Заходу, де все добре, сито й гарно. Усе паралельно з ідеями про "чорножопих", "гейропу", "свій особливий шлях". Українці хочуть туди – до "гейропи". Ось вони, такі самі як ми, тільки трішки інші, хочуть втекти. Від цього на Україну злість та образа. От їм не дам себе розтоптати. Буду сидіти в окопі, не прогнуся.

У них може бути важка ситуація в країні та на фронті й обійдеться без бунту. А може здаватися, що все спокійно, ланцюжок подій, і революція. В історії було багато таких ситуацій.

Там непроста ситуація з економікою. Багато смертей на фронті. Триває ізоляція від цивілізованого світу. Санкції дають накопичувальний ефект. Але ніхто не може гарантувати повстання.

Якщо буде наступний бунт, то не від а-ля "вагнерівців", а від самої армії РФ.

Усе може бути – якщо у вас є люди зі зброєю, і вони чимось невдоволені, або вирішили перейти від одного царя до іншого, чому б і ні? Як казав Мао Цзедун "рушниця породжує владу".

Ті групи людей, в яких є зброя, можуть в майбутньому претендувати на певну суб'єктність в тій чи іншій мірі. Принаймні, на місцевому рівні. Можуть претендувати, але чи будуть – невідомо.

Щоб точно відповісти на запитання, треба мати багато даних. Ця інформація є в української розвідки, у генштабу ЗСУ, і звісно її не розповідають. Без сенсу гадати. Ті військові експерти, які будуть вам точно говорити, що в росіян - добре, а що погано – лукавлять чи некомпетентні.

Загалом у Росії проблеми з логістикою. Якщо по ній б'єте, ослаблюєте їх армію. Маєте змогу добиватися успіхів. Україна на багатьох ділянках змогла перервати ворожу логістику. Як приклади – київська операція. Херсон звільнили лише завдяки логістиці. Перерубали мости й російське угруповання не могло знаходитися на правому березі Дніпра без постачань, тому мусили піти геть.

ЗСУ продовжують бити по ворожій логістиці. Не лише мости, склади, а загалом – ланцюжки поставок, можливості поповнень для ворога.

Це також удари по їхній технічній базі. У росіян проблеми з сучасною зброєю. З її поповненням. Не від хорошого життя міністр оборони РФ Сергій Шойгу їздив у Північну Корею.

Ізраїль воював у такій війні як зараз в Україні 50 років тому – війна Судного дня 1973 року. Тоді не було такої кількості дронів і поле бою не було таким прозорим. Той досвід актуальний лише частково.

Ізраїль долав мінні поля за допомогою інженерних підрозділів. Створили цілий відповідний рід військ – бойових інженерів. Не просто сапери, які мають розмінувати. А озброєні з технікою треновані бійці, які вміють в такій ситуації вести бій, і можуть проводити саперні роботи.

Тобто не попереду батальйону сапери, а інженерні війська в авангарді наступу з технікою та зброєю.

Але Ізраїль не проводив наступальних операцій таких масштабів, як бачимо на запорізькому напрямку, коли над полем бою сотні дронів.

Контрнаступ риває. Україна наступає. На певних ділянках глибина прориву більше 10 км. Багато чи мало – хто має вирішувати? У майбутніх військових підручниках, які сьогодні пишете, буде оцінка.

Багато військових підручників писали 50 років тому, коли не було дронів та іншої техніки. Можливо, напишете, що за два місяці 10 км за таких умов – багато. Усі будуть рівнятися. Потім, коли хтось у своїй війні за два місяці пройде 5 км, можна буде казати – дивіться, а українці пройшли 10 км за таких умов. Нам немає наразі з чим порівнювати. Як під час Першої світової, коли все раптом виявилося вперше.

Нині дрони – як танки під час Першої світової. Ніхто на початку не розумів, як їх правильно використовувати. Воно, ніби, велике, суворе та броньоване, стріляє, вбиває. Але варто їх робити легкими чи важкими? Скільки? Концентрувати, чи хай прикривають піхоту? Протягом 1920-1930-х військові стратеги міркували над цим?

Те саме нині з дронами – воно літає, бачить і навіть скидає вибухівку на ворожі голови. Розвідці вдається вражати ворога. Ніби, чим більше робите ударних дронів, тим ефективніше. Але як це оптимально організувати? Ніхто точної відповіді не дасть. Усі військові мислителі сушать собі мізки.

Перші оцінки українському наступу можна буде дати лише під кінець року, коли настане зима і зупиняться рухи на фронтах. І не зі сторони "диванних експертів", а військових генералів, які мають хоча б якісь дані.