Знав, куди ідеш

На стадіоні під час гри "Ворскла" — "Чорноморець" зустрів знайомого Олега. Сидів з 8-річним сином Андрієм на центральній трибуні.

— Малий давно просився на ігру, — бере сина за руку.

Поруч сидять п'ятеро чоловіків. Хором викрикують прізвища гравців "Ворскли".

— Настоящі фанати, — показує сину на дядьків. — Є у кого повчитися, як треба команду поддєржувать.

Коли розпочинається гра, "настоящі фанати" кричать голосніше.

— Ти лошара, а не футболіст! Пиз... нах... з Полтави! — горланять. — Понабирали гандонів, які іграть не можуть.

Знайомий червоніє, закриває руками синові вуха. Той викручується.

— Папа, а це так уболівать треба? — запитує.

— Це спеціальний футбольний язик. Ним тільки взрослі можуть пользуваться, — відказує Олег. Веде сина на інші місця. Сідають поруч з чоловіком років 50.

— Вашу мать. Та вжарьте цю Одесу! — зривається з місця вболівальник.

— Що ви собі позволяєте? Я ж тут з дитиною, — не витримує знайомий.

— Сам знав, куди ідеш. На стадіоні люди імєють право виражать свої емоції, — швидко говорить.

Олег веде сина до виходу:

— Якщо малий щось із почутого ляпне, то жінка мене уб'є.

Згадую, як у 8 років затуляв вуха, коли за стіною лаялися сусіди. Тоді вперше почув матюки. Розповідав їх пошепки друзям зі школи, доки про це не довідалася мати. Вона на місяць заборонила мені грати на приставці. Після того жодного матюка до закінчення школи я так і не сказав.

×