— Раніше робив у районній службі. Надоїло, бо цілий день можна просидіти, а я по натурі практик. Шість років тому взяв ліцензію і почав сам працювати, — каже 40-річний Сергій Пархоменко. Він приватний ветеринар у райцентрі Карлівка. У понеділок 27 лютого сідаємо в білий "сітроєн", їдемо на виклики по селах.
За день Сергій Пархоменко об'їжджає п'ять-сім населених пунктів. Часто їздить на виклики з інших районів області.
— Щоб усе об'їздити, ранесенько встаю. По викликах їжджу до вечора, — всміхається. — Хоча, бува, як щось срочне, то і ноччю їду. Жінка сердиться. Каже, у тебе в понеділок один вихідний, а ти знову зриваєшся. А мені жалко тварину в біді оставляти, бо ветеринарів по області мало. Раньше колгоспи були, й там врачі робили. Як розвалили їх, лікарів і не стало.
У Пархоменка дзвонить мобільний. За 5 хв. відповідає на три виклики.
— Просять приїхати. А я сьогодні фізично не успіваю. Об'яснив, що на слідуючий день буду, — зітхає.
Заїжджаємо до Новоселівки Харківської області. "Сітроєн" зупиняється біля двору з невисокою огорожею. У дворі стоїть чоловік років 50.
— Харашо, що приїхали, а то жінка вся на нервах, — проводить ветеринара до хліва. Показує корову.
— Уночі отелилася. А навколоплідна оболочка не виходить, — говорить сумно.
— Треба руками з матки все вичищати. Бо як гнити почне, біда буде, — говорить лікар.
Наступний виклик до села Федорівка. Воно за 15 хв. від Новоселівки.
— Там теж із коровою проблема. Видно, жому кислого переїла і желудок остановився, — звертає на трасу Сергій Пархоменко. — Помню, їздив до корови, в якої вагітність обірвалася. Так я коли теля витягнув, ахнув — мало дві голови і шість ніг.
Під'їжджаємо до Федорівки. На дорозі машину зустрічає 31-річна Тетяна Шимкова. Проводить до корови.
— По хазяйству часто врача визиваєм, — гладить тварину господиня. — Сергія Анатолійовича тільки і кличемо, довіряємо. Бо хтозна, чого від районних врачів ждати. Ще припишуть щось не те.
Лікар встромляє корові голку, приєднує до неї тонку трубку. Заливає рідину рожевого кольору.
— У мене з собою завжди усі ліки є, — каже. — У тому і перевага над державними врачами. Їм найнужнішого бракує.
За 10 хв. виходимо на двір. Ветеринар важко зітхає.
— Утомився, а в мене ще один визов по цьому селі. Та не можу номера найти, який мене викликав. А треба і домой заїхати, ліків узяти. До сутінок у Машівку ще маю успіти.
14
тисяч гривень за місяць може заробити приватний ветеринар. Працює шість днів на тиждень, вихідний понеділок, але часто й без вихідних через термінові виклики. 700 гривень має лікар на день із семи-десяти викликів. 100 гривень у середньому коштує викликати його додому. У вартість входять проїзд власною автівкою, ліки та процедури.
Узимку на виклики майже не іздять
— Пекінесу дворняги око вибили. Я ветеринарів районних визиваю, а вони не хочуть їхати. Об'ясняють, що у врачів заданіє щеплення робити, а не до собачок їздити, — розказує 50-річна Наталія Анатоліївна з Гадяча. — Я песика сфотографіровала і фото знайомому ветеринару в Суми відправила. Та телефоном пояснила, як око самій вправити.
У районних ветлікарнях кажуть, обслуговують до 80 населених пунктів, відстань між якими може бути до 20 км.
— Це великі затрати на бензин, але все одно їздимо, — говорить Олександр Таратон із Лохвицької районної ветлікарні.
Сільські ветеринари узимку майже не їздять на виклики.
— У мене три села, а не доїду, бо погода страшна і з транспортом проблема. То й сиджу майже без викликів, — ділиться ветлікар з села Остап'є Великобагачанського району. Не називається. — Та і їжджу більше не по викликах, а коли сезон щеплень іде.
Селяни найчастіше звертаються до ветеринарів, які працюють на сільгосппідприємствах. Мовляв, їх краще забезпечують медпрепаратами.
1 
1
Коментарі