"Не вмію вірші виплітать з води..." — пише поетеса Світлана Залізняк із Полтави. — У її творах не знайдеш порожніх фраз — кожне слово несе глибокий зміст. Ці вірші можуть здаватися складними, елітарними, бо не всім зрозумілі. То глибина думки та почуттів поетеси.
Світлана Залізняк народилася 31 липня 1963 року в Пирятині. Дитинство та юність пройшли в місті Яготин на Київщині. П"ять років жила і працювала в передмісті Ялти, а з липня 1996-го мешкає в Полтаві. Саме тут написала шість своїх книг — збірки "Меланхолія", "Шепіт свічки", "Вельвічія", "Присмак сутіні", "Струм" та "Міць".
Куяльник...
Іллічівськ...
Харцизьк...
Донецьк...
Я повернулась до твоїх фонтанів.
Отак вертав по пінних хвилях Грей
В Ассоль обійми.
Я — не безпричальна! — пише вона у вірші "Полтава".
За творчий псевдонім поетеса обрала прізвище свого діда, уродженця хутора Залізняки, що на Миргородщині. Її твори друкували в обласних та всеукраїнських часописах, в альманасі "Рідний край", у збірнику "Веселка Дністрова".
Краса вірша Світлани Залізняк — не прилизаний гламур, а природна естетика української мови. Вона вживає архаїзми та історизми, діалектизми, старослов"янізми, авторські неологізми. У творах звучить безкомпромісність Василя Стуса й Ліни Костенко, філософське узагальнення, готовий афоризм.
Поезія авторки близька до віршів Миколи Зерова. Світлана вживає багато античних і біблійних образів, парадоксальну кінцівку. Її білі вірші органічні й чіткі.
Перу письменниці належать переклади поезій Рабіндраната Тагора, Анни Ахматової, Вільяма Шекспіра. Торік Світлана Залізняк стала лауреатом всеукраїнського конкурсу "Українська мова — мова єднання", нагороджена медаллю Пантелеймона Куліша.
Світлана Козаченко, письменниця, вчителька, м. Зіньків
8 
35413
Коментарі
2