"Повертайтеся на бік, зроблю укол"

 

З 1 січня Полтавську область поділили на чотири округи — Полтавський, Кременчуцький, Лубенський та Миргородський. На виклики тепер виїжджає найближча до хворого машина. Обслуговують лише екстрені випадки.

— Саша, збирайся, у нас виклик, підозра на серцевий напад, — гукає напарника 40-річний Василій Рішко, лікар-кардіолог "Полтавського обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф". 21 січня об 13.10 сідає на переднє сидіння швидкої допомоги.

У салоні на полицях розкладені ліки в металевих контейнерах, біля стіни висить старий дефібрилятор. Над дверима термометр показує +8°С. Щоб зігрітися, водій вмикає опалення. Це шостий виклик бригади "швидкої" за день.

— З любої проблеми дзвонять у "швидку", — каже Василій Рішко. — Щоб не відмовили у виклику, диспетчеру вигадують, ніби у них апендикс чи серце болить так, що дихати не можна. Найчастіше дзвонять пенсіонери. З усіх визовів, що були — серйозний тільки один. У бабушки 83-річної схопило серце. Поставили крапельницю. На решту могли не їхати. Хворому досить було самому таблетку випити. Хронічних хворих чи у яких тиск постійно скакає, повинні вести сімейні лікарі. Але люди до них не звертаються. Не нравиться, що сімейного лікаря треба чекати цілий день. От зараз їдемо і не знаємо, що чекать. Може, просто прийдеться тиск поміряти.

За 10 хв. "швидка" звертає до 9-поверхівки на вул. Фрунзе. Двері відчиняє повна жінка.

— Мамі погано стало, ледве дихає, — проводить у вітальню до 71-річної Галини Степанівни. Жінка лежить на широкому двоспальному ліжку, поряд пульт від телевізора.

— Серце ниє, — мляво каже, зручніше влягається. — Забирала онука зі школи, й біля дому прихопило.

— Від серця щось приймали? — запитує Рішко. — Крім цього, які ще жалоби?

— Нічого не приймала, — відповідає, поправляє чорну кофту. — І жалоб більше немає. Давлєніє нормальне. Інфарктів, інсультів не було. Серце іногда побалює.

Медик розводить руками, мовчки заповнює амбулаторну карту.

Фельдшер Олександр Міщенко вмикає переносний кардіограф.

— Тиск трохи підвищений. Повертайтеся на бік, зроблю укол.

За 2 хв. Галина Степанівна полегшено зітхає.

— Спасіба, життя врятували, — говорить.

Медик іде надвір. Рішко запалює цигарку. До напарника швидко підходить Міщенко.

— То у нас ще нічого виклик, — каже. — Щойно таку історію чув, просто жесть. Визиває сьогодні бабушка "скору". Причитає, що її дєдушка ледь не при смерті. Приїжджає бригада кардіологів, а оказується, врачі мали на діда майку надіти й обробити пролежні. Наші пояснюють, "швидка" таким тепер не занімається. Для цього треба в лікарні медсестру просити або нанімати сиділку. Так бабка як розкричиться, з матюками з хати вигонила, обіцяла скаргу написати.

За годину бригаду викликають знову до пенсіонерки. Та жаліється на аритмію. Медики роблять кардіограму. Це останній виклик за день.

— Можна було і не їхати, — каже Рішко. — П'ятдесят на п'ятдесят. Жіночка сама могла прийняти ліки.

×