— 5 минут постою на морозі й капець. Ноги — холодні колодки. Під двома одіялами сплю, мама спеціально овчиною набила. Мерзлячка, одним словом, — говорить полтавка 23-річна Вікторія Шанда. 22 грудня о 10.30 йде вулицею Шевченка біля Центрального речового ринку. У чорному пуховику і плетеній коричневій шапці зі стразами. Шию обмотала товстим шарфом. — Ніякі сапожки не помагають. Одне спасєніє — теплі плетені носки. У магазинах їх немає, тільки на ринку.
На вулиці -12°С. Дме холодний вітер. Перехожі вгрузають у купи нерозчищеного снігу. Вікторія зупиняється біля однієї з яток зі шкарпетками, роздивляється. Починає тупати ногами.
— Аж жалко вас, — говорить до неї продавщиця в шапці-вушанці. — Візьміть носочки з овчини, — показує на купу бежевих пухнастих шкарпеток із геометричним візерунком, вони присипані снігом. — Веземо із Западної — Івано-Франківськ, Коломия, Яремча. По 70 гривень віддаю. Дорого? — Вікторія киває. — Так натуралочка ж, ноги як у печі будуть. Сніг пішов — люди їх розмітають. За 1,5 часа п'ять пар продала.
Вікторія відходить. Каже, на сусідній вул. Чапаєва є три ятки. Товар продають на 10 грн дешевше.
— Беру з кози. Вони тепліші від овчиних. Є і машинна в'язка, і ручна. По ціні однакові, — говорить, із рота йде пара. — Із Западної їх почали возити годів три назад. Удома пар 15 назбирається. Гріють харашо, тільки сапожки беру на размєр більші, щоб носок вліз.
Вікторія розказує, на речовому ринку є п'ять точок, де продають домашні плетені шкарпетки. У першому ряду ними торгує полтавка Ніна Баканова, 45 років.
— Це мені принесла одна женщина з Браїлок. Вона домохазяйка, попросила поторгувати, — розповідає жінка, в одній руці тримає пластмасовий стакан із кавою, іншою знімає з вішака пару шкарпеток у чорно-зелену смужку. — Сама в'яже. За 30 гривень предлагаю. Дешевше, чим з овчини, та ефект однаковий. Бо в'язка товстенька, нитка шерстяна, — розтягує на руці. — Сама в таких стою. Усі знакомі продавці скупилися. Мужчини беруть на рибалку та охоту. Также на вахтові роботи, на бурові вишки, де страшенні сквозняки.
Вікторія купує дві пари.
— Можу дати номер телефону цьої женщини. Вона на заказ тоже робить, — продовжує Ніна Баканова. Вікторія записує номер.
— Подзвоню напряму, поторгуюся. Бо це ж продавщиця собі по-любому п'ятьорочку на ціні накрутила, — шепче.
Об 11.30 заходимо в магазин трикотажного одягу "Вікторія" на вул. Новобазарній. Покупці риються в стосах шкарпеток на двох столах. Вікторія Шанда говорить, тут найякісніші фабричні шкарпетки з утепленням.
— Магазин для всієї сім'ї. Завжди очєрєдь. Ціни на 2-3 гривні більші, ніж на вуличних розкладушках. Зате носки не протираються, — вибирає з купи п'ять пар з ангорською шерстю, махрові та вовняні по 15-17 гривень.
— Канешно, не протираються, — говорить повна чорнява продавщиця, складає в прозорий пакет дитячі труси. — Товар тільки український, фабричний. Возимо зі Львова та Житомира.
Навпроти "Вікторії" на розкладачці влаштувала розпродаж шкарпеток 50-річна Ганна Павлівна. У неї червоний ніс і щоки. Танцює під пісню Сердючки.
— Дєшовиє носочкі с начосіком забираєм, — пропонує перехожим.
— Як такі теплі, чого скачете від холоду, як коза, — регоче чоловік у чорній фуфайці.
— Дєвушка, візьміть і собі парочку, — каже до Вікторії жінка років 40, відходить від ятки з розпродажем. — По 8 гривень оддає. Хоч китайське барахло, зате дешево.
4 
1
Коментарі