Незабаром Новий рік, але настрій зовсім не святковий. Є передчуття, що нічого цікавого святкування не принесе. Знов сидітимемо з сином удвох. Запрошують друзі. Але й там буде те саме, що вдома, тільки більше незручностей. Знов застілля, звернення президента, надії на краще життя. Позаду кілька десятків новорічних зустрічей. За довге життя знайдуться лише дві-три, про які можна згадати окремим рядком.
Під час навчання в інституті разом з друзями пішли зустрічати Новий рік в ліс. Була там закинута хатина. Зібралося нас понад 30. Десь о третій дня 30 грудня нарешті доповзли до місця. Доповзли, бо в лісі було так, як і має бути на Новий рік — снігу стільки, що по ньому лізли, лаючись і сміючись. Знайшли ключі, обтрусилися, зайшли в хатину. Всередині вона була майже порожня. Розпалили грубу. Поклали спальні мішки, розклали нехитрі студентські харчі. Заморені боротьбою з кучугурами снігу, після невеликої кількості дешевого вина майже всі поснули. За години 2 почули зойк. Гуртом вибігли надвір та заклякли від страху. Перед хатою лежав поранений дикий кабан. Він трохи посіпався і затих. Спочатку боялися підходити, але потім оточили звіра. Кілька годин чекали, що хтось прийде за здобиччю. Та ніхто не з'явився. З собою був невеликий казанок для чаю. Готувати в ньому було неможливо. До того ж з'ясувалося, що ніхто кабана ніколи не розбирав. Звірину залишили на снігу. Єдине, на що тоді спромоглися — відрізати великі шматки м'яса та засмажити на вогнищі. Добре, що зуби тоді були міцні. Таким напівсирим, але гарячим м'ясом ласували два дні. Дехто відрізав шматки додому, кістки залишили диким звірам. Усе відбувалося, як і повинно було: прикрашання ялинки, що росла неподалік, хоровод довкола неї у витоптаному снігу, костюми з вивернутих речей, вітання, бій курантів у транзисторному приймачі, танці до ранку, сон до обіду. Ввечері 1 січня поверталися додому своїми слідами, що лишили напередодні, а фактично вже минулого року.
1 
1
Коментарі