— Дома нудно сидіти, а тут нічого не робиш і грошики капають. Як у народі кажуть, на хліб із маслом є. Вийшов у переход, постояв із простягнутою рукою, півсотні гривень приніс. За місяць копієчка солідна збирається, — хвалиться батько подруги, коли ввечері заходжу за нею, аби вийти в місто. Найближчі друзі знають, що Аллин тато понад 20 років жебракує в підземному переході по вул. Шевченка. Новим знайомим дівчина про це не розповідає. Соромиться. Хлопців із батьками не знайомить, аби раптом не зустріли тата в переході.
Алла — одиначка в сім'ї. Родина мешкає в однокімнатній квартирі. Вона завалена непотребом, що зносить батько. Мати не працює, займається господарством.
— Тату, ну скільки нам потрібно, — просить іноді подруга. — Давай хоч половину викинемо. Нащо ті коробки.
На прохання Алли відчиняю холодильник. Там лежить вісім однакових пачок масла. Два десятки яєць, усі полиці заставлені йогуртами, кефірами, сирами. Під морозилкою дорога ковбаса. Чоловік бачить мій подив, задоволено усміхається.
Мати товариша працює на трьох роботах. На двох прибирає, на третій склеює гребінці у підприємця. З дому йде о восьмій ранку, вертається близько півночі. Так щодня. Заробляє до трьох тисяч гривень. Усі гроші йдуть на їжу, оплату комунальних послуг, навчання сина студента. Із чоловіком розлучилася. Товариш любить мріяти, як він допомагатиме їй, коли закінчить навчання та знайде роботу. Каже, одразу відправлю маму на море, бо не була вже років 15, куплю їй красиве плаття та дівіді-програвач, про який вона мріє.
4 
1
Коментарі