"Я за тобой сліжу. Тобі пиз..ць", — читаю СМС-повідомлення у своєму телефоні. Із переляку озираюся на всі боки. Тоді згадую — місяць тому в маршрутці в мене вкрали мобільний. Написала заяву в міліцію. Слідчому кілька разів повторила, телефон — важливий, там записані номери теперішніх і колишніх мерів, губернаторів, начальників міліції, пожежної, медицини, освіти. Словом, база на всіх полтавських чиновників. За два тижні телефон знайшли. Навіть показали фото крадія — звичайний пенсіонер. Як виявилося — злочинець зі стажем. Тільки-но вийшов із тюрми, одразу вкрав кілька мобільних, джинси, куртку, велосипед "Україна". Мій телефон не продав, користувався ним. І повідомлення з погрозою адресоване не мені, а пенсіонеру-ворюзі.
Відкриваю телефонну книжку. Замість моїх записів — чужі номери. Читаю: "Макс вєщі, Саша ломбард, Вася х...й, Свєта моя, Яна шлюха, начальник уголов.розиска, начальник наркота, лягавий неизвесний". Колеги сміються, отримала базу кримінального бомонду Полтави. Кажуть, дзвонитимеш, як треба коментарі.
Роки три тому лежала з сином у дитячій лікарні. До моєї палати поклали ще одну жінку з хворим хлопчиком. Їй років 16 на вигляд. На попереку татуювання — червона троянда. Увечері прийшов провідати її батько — невисокий лисий чоловік у спортивному костюмі.
— Кукла, про тебя усьо знаю. Училка, да ж? — запитав мене з порогу. — Запомні, з тобою в палаті воровская принцеса. Танюшка — моя дочка. Я за неї любому пасть порву.
За пару днів розказував мені про своє життя.
— Бач, три хрести. Це три ходки, — показує на грудях татуювання церкви з банями. — У зоні своя жизнь, свої закони. Я там авторітєт. А тут на мене плюють. Руки чешуться хоч телефончик якийсь сперти. Откинусь за решотку. Бо на волі — задихаюся.
3 
35413
Коментарі