— Зробіть мені бомбезні туфельки — біленькі на каблуці в 10 сантиметрів. Торік на базарі схожі купила за півтищі гривень. Сезону не видержали, полізли по швах, і підошва відпала, — говорить 25-річна Олександра Панасюк. Уранці 1 вересня замовляє взуття у приватній майстерні на ринку Великотирнівський у полтавському мікрорайоні Половки.
Чоботар 23-річний Ігор Ярошинський вимірює її ногу. Нараховує 700 грн.
— Ладно, робіть, — махає рукою. — В мене батько чоботар на пенсії. Каже, взуття ручної роботи кріпке.
У Полтаві понад 10 майстерень шиють взуття. Найбільше замовляють у вересні. Попитом користуються демісезонне і зимове. Його підганяють за розміром та формою ноги, не треба розношувати. Шиють будь-які моделі. Черги розписані на місяць. У середньому пара коштує 850 грн. Чоботарі дають два роки гарантії.
— Приходять переважно жінки. Бо чоловікові як зробив туфлі чи ботинки, гуляє в них років п'ять. А баришням треба в тон до одягу. Раз одна замовила коричневі сапожки зі стразами під сумку. За місяць прийшла, плаче, просить перешити шкірою іншого кольору, бо сумка порвалася, — каже Ігор Ярошинський. — Серед клієнтів найбільше бізнесменів і налоговиків. Люблять носити класичні туфлі з якимись приколами — зі змійками кольоровими, стразами. Недавно робив пару ректору аграрної академії — літні сапоги бежевого кольору в дірочках, ззаду на шнурівці та зі змійкою до половини ікри. Обійшлися у 900 гривень.
Цієї осені полтавці замовляють взуття з металевими пластинами на підошвах. Їх кріплять на носках і п'ятах. Коли ходиш, не стукають і не стираються. Жінкам шиють осінні білі чи сині чоботи до колін з товстими підборами. Фасон повернувся з 1980-х.
— Моделі вибирають не з каталогів. Частіше приносять фотографії з інтернету, що побачили на голлівудських зірках. Буває, немислімі фасончики підкидають. Спочатку не знаєш, як їх зробити. Раз одна принесла фотки сапожок зі шматків шкіри, поєднаних шнурками. Над кожним ремінцем ночами сидів, чотири примірки влаштовував, — чоботар прикладає заготовку туфлі до верстата. — Багато клієнтів не можуть узутися на ринку, бо мають високий підйом, повну або худу стопу. Приходила жінка, замовила туфлі на невисоких каблуках. Поміряв, у неї права нога 38-го розміру, а ліва — 37-го. Поки змоделював, бо треба, щоб візуально туфлі були однакові. Найбільше дратує, коли клієнти не знають, що хочуть. Одна замовила туфлі з гострим носком. Зробив. А вона, мовляв, думала, що буде круглий. Довелося перешивати. Іншого разу мати з дочкою попросили туфлі, між собою пересварилися разів 10. Як зробив, відмовилися брати. Мамі причудилося: в них у дочки дуже ноги довгі. Пару перепродав знайомим.
Розтягують мильною водою
— Маю нестандартну ногу з низьким підйомом, шити взуття на замовлення дорого, зарплата не дозволяє, — говорить полтавка 50-річна Людмила Баравник. — Тому купляю пару на базарі, беру на розмір менші й розтягую їх на нозі, бо інакше бовтаються. Правда, поки розходжу, кроваві мозолі натираю.
Мале взуття розтягують у чоботарських майстернях. Це коштує 25-50 грн. Ціна залежить від матеріалу. Шкіряне розходиться за два-три дні. Зі шкірзамінника не беруть.
— У домашніх умовах використовують мильну воду. В миску набирають теплої води, вливають ковпачок шампуню чи кусок мила кладуть, бовтають, поки не спіниться. Мажуть усередині обувки і ходять, доки не висохне. Процедуру повторюють до 10 разів. Але якщо всередині є хутряна підкладка — краще не ризикувати, — радить чоботар 46-річний Дмитро Васильович. Прізвища не називає. — У магазинах повно розчинів для розтягування взуття. Але від них справжня шкіра береться білими плямами і воняє. Не можна мазати замшу, робиться схожою на мокрого пацюка.
1 
1
Коментарі