
— Село трохи ожило. Є школа, больниця, пошта. Тепер і церква своя появилася, — каже 77-річна Ніна Гожкодеря з села Зубані Глобинського району. Вона — голова релігійної громади. Допомогла відкрити церкву в селі, опікується нею. Цього року храм зареєстрували.
Ніна Миколаївна невисокого зросту, сиве волосся запнула хусткою. Говорить швидко, розмахуючи руками.
— Починалася церква годів шість назад — прийшла сусідська дівчина розпитувати історію села. Кажу, рівно через недільку буде свято села — Рождєство Пресвятої Богородиці. Так церква колись у селі називалася. Построїли її 1700-го. Величезна стояла. Із трьома колоколями, із багатою бібліотекою. Та 1933-го поруйнували комуністи. Задумалася, як би знову вернути церкву в село. Стали просити в сільського голови помєщеніє. До цього діла ще люди підключилися. Вскорості відкрили церкву в палаті больниці. Воно ж саме стаціонар закрився, хворих уже не принімали. Батюшку позвали з Великих Кринок. Договорилися, їздитиме до нас хоч раз на місяць. Отак були ми в палаті з год, коли це освободняється аптека. Я бігом написала сільському голові заяву у двох екземплярах, шоб це помєщеніє получить. То мене позвали на сесію, депутати проголосували і ключі від аптеки віддали. І стали ми громадою потихеньку трудитися.
Зубанівська церква в центрі села. Неподалік автобусні зупинки, магазини. Навпроти — сільський клуб і приміщення колишнього дитячого садка. Старожили розповідають, на цьому місці раніше стояла церковна аптека. Там робили миро для помазання.
Цього літа приміщення відбудували. Гроші пожертвував місцевий фермер Віктор Олефір. Збирали також селяни. Стіни церкви блакитні. Дах покритий шифером. Бань ще не звели. У дворі стоїть дерев'яний хрест. Біля нього висаджені хризантеми. Усередині храму збудований вівтар. На стінах висять різні ікони, покриті вишитими рушниками. Біля вівтаря — два високі свічники. Підлогу застелили домотканими килимами.
— Першим долгом треба ікони — Божа Матір і Ісус Христос. Із них починається церква. А далі люди самі як почали зносити. Є й старовинні ікони, і вишиті. Тепер наша церква стоїть як куколка, — продовжує Ніна Миколаївна. — Щоб зареєструватися, зібрали громаду. Головне — тщатєльно підбирати людей, щоб порядочні і в сім'ях був лад.
У громаді в Зубанях працюють 10 людей. Окрім цього, мають голову, заступника, скарбника і трьох ревізорів. У кожного свої обов'язки.
— До 2006-го в Зубанях хіба на похорон священика позвуть. Бо від 1933-го в нас не було батюшки, щоб хоч паску освятив. А тепер Різдво, Водохреще святкуємо, другі празники. Збираються зі Зубанів, Романівки, Іванового Селища, і даже з Демченок. Люди помінялися — уваженіє друг до друга появилося, — каже Ніна Гожкодеря. — Приходять старики і молодьож. Буває питають, де свічку поставити, як перехреститися. Усе показую. Люди понадівали на себе хрести.
Коментарі