Чи влаштовує вас якість питної води?

Володимир Бакуменко, 78 років, із села Штомпелівка Хорольського району:

— Воду з криниці не п"ємо. У нас у селі найбільший в області склад пестицидів та інших хімікатів. Понад чотириста тонн. Склад весь у дірках. Як повіє вітер — немає чим дихати. Через ту отруту лежав у онкології. Добре, що є моторолер. Прив"язую до нього 50-літровий пластиковий бутель та їду на хутір Редчино запасатися водою.

Колодязна вода смердить дустом. Така жорстка, що в ній їсти не звариш. Колись поставив на плиту горох, то чотири години варив, а він так і не розварився. Кава у воді не розчиняється. Плаває хлоп"ями.

Віра Савлучинська, 66 років, із Полтави:

— Хоч у Полтаві живемо, але вода погана. Років десять тому виходили до міського голови, щоб нам воду на вулицю Восьмого Березня провели. До цього відрами носили з вулиці Карла Лібкхнехта. Коли воду провели, люди зробили чотири колонки. Але централізовану каналізацію нам не збудували. Повикопували вигрібні ями за кілька метрів від них. Воду пити неможливо, вона мутна. Зверху — масляниста плівка. Через те нирки хворі та печінка.

Нині просимо міського голову, щоб зробили на вулиці каналізацію та поприбирали вигрібні ями. Від них смердить.

Ваcиль Савош, 55 років, із села Галяве Чорнухинського району:

— Часто сидимо без води. Із колодязів її не можна брати, бо жорстка. Навіть не помиєшся. Після такої ванни волосся, як дріт. Їсти на такій воді страшно варити. Криниці в селі занедбані. Деякі засипалися.

На чотири сільські вулиці одна водонапірна башта. Як усі почнуть воду брати, то тиск малий. Відро годину можна набирати. Сільська влада обіцяла виділити кошти на нову водонапірну башту. Але досі годує обіцянками. Часто ціла вулиця без води. Люди бігають із відрами до сільської свердловини.

×