Ситуація в політичному класі устаканилася після посадки Тимошенко і коли стало зрозуміло, що її не випустять. Влада й опозиція розслаблені, попри удавану істерію. Справжньої війни немає. Ніби дивишся на артистів, які протягом 20 років щодня виходять на сцену і без емоцій грають одну й ту саму роль. Насправді всі тихцем готуються до президентської кампанії 2015 року.
Що вдалося зробити опозиції, а в чому вона зазнала краху під час останнього політичного сезону?
— Якщо ставила завдання підняти глибинку на масштабний протестний рух, це не вийшло. Але в кожного опозиційного лідера була своя мрія. У Кличка — бути опосередкованим учасником, щоб не розмитися в радикальніших Тягнибокові та Яценюкові. У рейтинговій динаміці Кличко отримав позитив. Для Тягнибока — поїздити Україною і вийти з націоналістичної ніші. Випробувати себе як лідера не тільки радикальної партії, а й ширшого масштабу. Він цього добився. Проїхався Донецьком, іншими регіонами Сходу, бо думає про майбутні вибори. Яценюк під час акції хотів стати реальним, а не номінальним лідером "Батьківщини", спадкоємцем Тимошенко. Раніше його не сприймала тимошенківсько-"бютівська" гвардія, а зараз Яценюк став повноцінним наступником Юлі. Це й забезпечило злиття "Батьківщини" та "Фронту змін".
У чому здобутки і прорахунки влади?
— Останні півроку перед владою стояло завдання — не допустити відчутних розколів усередині свого табору та об'єднання опозиції. Це вдалося. Також можновладці змогли отримати контроль над Радою за рахунок мажоритарників, здобули додаткові психологічні бонуси.
У владі триває зміна бізнесових, адміністративних поколінь. Нові провладні мажори витісняють на узбіччя перевірені кадри. Внутрішньовладні непублічні битви іноді заважали Партії регіонів демонструвати законодавчу ефективність. Тільки під тиском президента ухвалювали те, що потрібно. Тож тепер Янукович опановує роль арбітра не стільки між політичними елітами, скільки всередині провладної команди. Завдяки його жорсткості й настирливості були подолані протиріччя й, хоч із великим надривом, але ухвалили закони про трансферне ціноутворення, вексельний обіг.
Остання тенденція не може не турбувати владу — загрозу для неї становить не опозиція, а громадяни. Люди на місцях стогнуть від свавілля князьків і не сподіваються на опозиціонерів. Народ чує, що відбувається в Бразилії, Туреччині, Єгипті, й удається до самосуду. Насильству "феодалів" протиставляють неорганізоване насилля, як-от штурм райвідділку у Врадіївці.
Ефект захисту базових прав через майдани — серйозний виклик політичному класу. Це означає, що політична система і держава не виконують своїх функцій. Приходять нові люди — Яценюк, Кличко, Тягнибок, Арбузов, Колобов, Клименко, Лукаш, Охендовський, Курченко, а якість держави не змінюється. Тоді може відбутися зміна поколінь у низах. Виштовхнуть нових українських Кармелюків, що діятимуть поверх політичних організацій. Канали для оновлення з'являтимуться завдяки повстанням.
Які завдання стоять перед опозицією та владою?
— Перша ключова тема на осінь — підписання Угоди про асоціацію з ЄС. Буде напруження всередині керівної еліти, коли одні тягнутимуть у Європу, інші до Митного союзу. Будь-які коливання влади мобілізовуватимуть опозицію, і навпаки.
Друга тема — звільнення Тимошенко. Якщо Угоду підпишуть, вона виїде за кордон на лікування. Якщо не підпишуть, сидітиме довго. Знову повернуться до заморожених справ стосовно Щербаня та ЄЕСУ.
Восени почнеться активна стадія президентської кампанії, пік якої припаде на кінець наступного року. Рейтингове лідерство зараз за Кличком. Але немає відчуття, що він — альтернатива й може побороти Януковича. Що опозиція, хоч об'єднана, хоч роз'єднана, може здолати владу.
Політикам потрібно розв'язати ребус — як поєднати інтереси передвиборної кампанії з необхідністю перевести державу в нову якість. Кому це вдасться, той і виграє 2015 рік. Якщо цього не зроблять, на арену вийдуть нові люди. Тоді програють і чинна влада, й опозиція.
3 
1
Коментарі
21