Перший прем"єр-міністр незалежної України 75-річний Вітольд Фокін — єдиний із керівників українських урядів, який після відставки не продовжив займатися великою політикою. Рідкістю є його інтерв"ю пресі.
Очолюваний ним Міжнародний фонд гуманітарних та економічних зв"язків України з Російською Федерацією розташований у двох невеличких кімнатах одного з корпусів Київського політехнічного інституту.
— Раніше в нас були шикарні апартаменти, — розповідає Ніна Вікторівна, секретар Фокіна. — Але підвищили орендну плату, то перебралися сюди.
Вітольд Фокін заводить до скромного кабінету. Робочий стіл невеликий, більший — для переговорів. Диван і кілька крісел у кутку кімнати. На столі — цукерниця із солодощами.
Розмові на запис передує неформальне спілкування. Вітольд Фокін розпитує про газету, просить прочитати інтерв"ю перед виходом у друк. Каже, що напередодні готувався до нього 2 год. На стіл кладе нотатки — сім списаних аркушів.
В одному з інтерв"ю ви сказали, що пішли у відставку у стані афекту. Не шкодували?
— Дуже хотілося б відповісти: "Ні, не шкодував". Але це не так. Не врахував наслідків своєї відставки. Тодішній голова Верховної Ради Іван Плющ обіцяв: оскільки я йду у зв"язку з виходом на пенсію, немає підстав призначати новий уряд. Я й поклав заяву на стіл тільки тому, що знав — в уряді залишаються достойні люди, справжні фахівці. Але наступного дня парламент проголосував за відставку Кабміну.
Отже, Плющ вас підставив?
— Він теж був інструментом у руках політичних сил, яким я заважав. Ті люди прагнули якнайшвидше дистанціюватися від Росії. Фокін їх не влаштовував.
Ви виступали за зближення з Росією?
— Із сусідами сваритися зле, а тим більше без особливих на те причин. Іноді неприязнь гірша за ворожнечу: вона дратує, штовхає на невиважені вчинки, накопичує дріб"язкові образи. Росія — велика світова держава, і від цього рукавом не закриєшся. Задиратися з нею, виявляти недоброзичливість — справа нікчемна. Від цього потерпає насамперед Україна. Як кажуть англійці: коли живеш у скляному домі — не жбурляй у сусіда каміння. До того ж великий гріх забувати одвічну спорідненість наших народів, викривляти чи переписувати історичне минуле. Нашим країнам судилося бути поряд, то ж давайте знаходити обопільну узгодженість, а не розбіжності в діях.
А щодо моєї проросійськості, то найкраще про це сказав колишній російський прем"єр і "демократ" Єгор Гайдар. У спогадах він пише, що ніхто не спричинив стільки зла російській економіці, як Фокін, коли в Україні несподівано запровадили національну грошову одиницю. Це звело нанівець його наміри опанувати український ринок. Гайдар скаржиться, що моя непоступливість інтересами України вкрай заважала йому проводити монетарну політику, реформувати російську економіку.
У моєму віці безглуздо мріяти про повернення до великої політики. Та я цього й не прагну. Але коли дивлюся на те, що відбувається на урядовому Олімпі, згадую про Конфуція. Коли той досяг похилого віку, його запитали, про що жалкує. "Шкода, що серед можновладців немає моїх учнів", — відповів китайський філософ.
Чому ж після виходу у відставку ви зникли з української політики, адже могли впливати на події?
— Мене не можна звинувачувати в бездіяльності. 1993 року я створив Міжнародний фонд і покладав на нього величезні надії. До складу увійшли найвідоміші і найпотужніші підприємства обох країн. Зокрема ми хотіли повернути до України весь вітчизняний капітал, вивезений за кордон у перші роки незалежності. Та мої надії були марними. Фонд не отримав необхідної підтримки, зокрема й фінансової, деякі урядовці ставили палиці в колеса. Був навіть час, коли я занепав духом. Та згодом взявся за іншу ідею — відновлення роботи непродуктивних нафтових і газових свердловин. Ця технологія мене завжди цікавила. Я — гірник за фахом, маю досвід. Правда, і тут були опоненти.
Хтось не хотів українських газу й нафти?
— У той час величезні капітали наживалися на торгівлі російським газом, а доля вітчизняних родовищ нікого не цікавила. Однак мені з колегами вдалося створити українсько-польсько-російську компанію "Девон". Вона почала роботу з розвідки й буріння свердловин на Сахалінському родовищі в Харківській області. Зараз це один із сучасних і технічно вдосконалених промислів в Україні.
Пенсія першого прем"єр-міністра України дозволяла б жити без бізнесу?
— Спочатку вона була жалюгідною, еквівалентною 200 доларам. Коли прем"єром став Євген Марчук, я наважився його попросити. Своєю постановою він підтягнув її до 500. Такою вона залишалася до кінця 2006 року, хоча колишні прем"єри давно отримували пенсії як депутати. Хотілося б, щоб екс-прем"єр-міністр мав, як за законом, 80 відсотків від зарплатні діючого глави уряду. Не вдалося. Звертався до президента Віктора Ющенка. Він вирішив те, що від нього залежало — щодо дачі, медичного обслуговування. Інше мусив зробити прем"єр, але доручення глави держави не дійшло навіть до міністра праці. До речі, недавно уряд прийняв рішення позбавити пенсій колишніх урядовців радянської України. Вони отримували 8–9 тисяч гривень. Їх залишилося десь 20 осіб: заступник голови Ради Міністрів, міністр будівництва, які з нуля розпочинали спорудження того ж Одеського припортового заводу... То така їм подяка від нащадків!
Чи підтримуєте стосунки з кимсь із сучасних політиків?
— Практично ні. Та й майже не залишилося людей, з якими я хотів би спілкуватися. Серед сьогоднішніх урядовців — це тільки Віктор Пинзеник. Свого часу я запросив його зі Львова. Це було ще до ухвалення Декларації про незалежність. Тоді ми думали, як захистити внутрішній ринок від пограбування. Хотіли, щоб гроші мали якусь українську відзнаку. Поїхали з тодішнім міністром фінансів України Олександром Коваленком до прем"єр-міністра СРСР Валентина Павлова. Домовилися, що на радянські рублі ставитимемо печатку з літерою "У". Нам бракувало досвідчених фахівців-монетаристів. Володимир Лановий порадив зустрітися з Пинзеником. Той справив на мене гарне враження.
То з Віктором Пинзеником спілкуєтеся?
— Ні. У нього немає потреби радитися зі мною, а я зі своїм уставом у чужий монастир ходити не хочу.
Дехто закидає Пинзеникові нездатність подолати інфляцію, вважає його людиною з минулого.
— Минуле буває різним. Ним можна гордитися, а можна й соромитися його. Одне скажу: на мою думку, він — єдиний в уряді, хто може називатися фахівцем. Та, мені здається, його ніхто не слухає. Зараз у Кабінеті Міністрів є тільки один мужчина, та й той — жінка. Вона всіх тримає жорстко.
Чи добре це для країни?
— У світі немає нічого огиднішого за диктатуру. Втім, я б погодився і на диктатуру, і на монархію, якби диктатором чи монархом була досвідчена, розумна й чесна людина.
Ви бачите таку серед українських лідерів?
— Такої не знаю, — сміється. — А якби знав, то не назвав, побоюючись за її безпеку.
Спочатку моя пенсія була еквівалентною 200 доларам
Як оцінюєте діяльність уряду Юлії Тимошенко?
— Коли політика бере гору над економікою, то нещасним стає народ. Зараз ми це бачимо: всі урядовці — політики, які прагнуть влади. Останнім часом ця боротьба загострилася. І зрозуміло — все менше залишається непривласнених і неподілених об"єктів. Економікою займатися ніколи. Та й нікому.
Вітольд Фокін починає детально пояснювати механізми і причини утворення інфляції. Переходить до Одеського припортового заводу.
— Це остання перлина в короні української індустрії. Більше нічого привабливого не залишилося. Його стартова ціна — 3 мільярди гривень. Розраховують отримати 10. Але куди підуть ці гроші — ніхто не каже. Думаю, левова частка дістанеться людям, прізвища яких тримають у таємниці. Решту розподілять так: частину пропустять через кільканадцять проводок і передадуть штабам партії на виконання особливих завдань. Щось кинуть людям, щоб завершити виплату вкладів Ощадбанку, погасити заборгованість по виплатах пенсій і зарплат. Але ці гроші негайно потраплять на ринок. Дорожнеча посилиться. Якщо завод продадуть за 10 мільярдів, і вони надійдуть в обіг, то інфляція зросте щонайменше на два-три відсотки... Як можна отримані від приватизації гроші використовувати на споживання? Це роблять з єдиною метою — мати авторитет і популярність. Власне, купують любов народу. Але ж вона — короткотермінова, як любов повії.
Чи можна побороти нинішню інфляцію?
— Вона — звір страшний, але не безсмертний, — Вітольд Фокін бере нотатки. — Найперше — треба вилучити зайві, незабезпечені продукцією, товарами й послугами гроші та припинити друкувати нові. Їх можна буде використати тільки на заміну зношених купюр. Далі — треба докласти зусиль, щоб імпорт не мав переваг над експортом. Бажано, щоб було навпаки. При наявності в Держрезерві наднормативних товарів спрямувати їх на ринок, але всі отримані за це гроші вилучити з обігу в резерв. Потрібно ухвалити закон, який забороняв би отримані від приватизації кошти спрямовувати на споживання, а тільки на створення нових основних фондів, на модернізацію та реконструкцію діючих, на запровадження нових технологій. Вкрай необхідно покласти край безглуздій агітації та залученню людей на мітинги за гроші.
Колишній прем"єр ще хвилин 15 перераховує можливі засоби приборкання дорожнечі.
— Маю ще деякі думки щодо антиінфляційних заходів. Але про них сказав би, якби ви були прем"єр-міністром, та й то наодинці, — пояснює. — Бо навіщо попереджати тих, хто гальмуватиме запровадження цих заходів? Лисиці не обов"язково знати, що збираєшся на неї полювати.
Що може спинити Юлію Тимошенко у продажу Одеського припортового заводу?
— Хіба в нас немає президента? Що робить батько, коли дитина не слухається його? Бере пасок і карає. Я послав би на той аукціон людей, які б не допустили учасників тендера (розмова відбувалася, коли аукціон із приватизації ОПЗ ще не перенесли. — "ГПУ"). Іншого методу немає.
Як розцінюєте ситуацію довкола Фонду держмайна?
— Думаю, що мають місце торги: президент віддав посаду голови фонду, а Тимошенко погодилася прийняти закон про Кабмін, який зміцнює повноваження глави держави. Це товарообмін, так званий бартер.
Чи вплинув на цей обмін фактор майбутніх президентських виборів?
— Тимошенко має підстави вважати себе в найближчій перспективі президентом. Вона внесла зміни до закону про Кабмін наче для себе.
Навіщо тоді прем"єрці парламентська республіка, про яку вона говорить останнім часом?
— А ні до чого. Це маневр. Артпідготовка перед вирішальною січею. Вже давно ніхто не згадує про обіцянки зняти депутатську недоторканність. Забудуть і про парламентську республіку.
Загалом перехід до парламентської республіки може навести лад у країні?
— І так, і ні. Так — якщо парламент повернеться до старої мажоритарної системи. Тоді депутати виборюватимуть свої мандати, спілкуючись із людьми, даючи їм обіцянки, і відповідатимуть за них, а люди їх контролюватимуть. А ні — бо нічого цього не буде. Відбудеться зміна декорацій, а не акторів. Знову сидітимуть у кріслах ті ж люди. Буде те саме, якщо не гірше.
1932, 25 жовтня — Вітольд Фокін народився в селі Новомиколаївка Запорізької області
1954 — закінчив Дніпропетровський гірничий інститут
1963 — заступник начальника комбінату "Донбасантрацит"
1970-ті — депутат Верховної Ради УРСР трьох скликань
1987 — голова Держплану УРСР
1990 — голова Ради Міністрів України
1991 — народний депутат України
1993 — створив і очолює Міжнародний фонд гуманітарних і економічних зв"язків України й Росії
Одружений. Має двох дітей, двох онуків і правнука
3 
1
Коментарі
6