— Це мені на Новий рік подарував друг і партнер Дмитро Сандлер, — говорить 63-річний Степан Гавриш, колишній заступник секретаря Ради національної безпеки та оборони. Показує на великий продовгуватий акваріум із різнокольоровими рибками. — А я вручив набір вишиванок — йому, дружині, дітям. Кожному по дві-три. На зимових канікулах був у Карпатах і там придбав.
Із Степаном Богдановичем зустрічаємося в його робочому кабінеті неподалік Верховної Ради. За кілька десятків метрів звідси починалися події 18 лютого 2014-го, що закінчилися розстрілами майданівців. Гавриш у чорній кофті з ґудзиками. На лівому плечі нашивка "рок-н-рол". На правій руці має кружечок зі срібла на бордовій нитці. Це — символ рівноваги, що купив у Парижі.
— Хоча сам у рівновазі не знаходжуся, — каже Гавриш. — Немає зовнішньої стабільності. Переживаю за сучасне й майбутнє. Раніше хоч якоюсь мірою розуміли, як розвиваються події. Зараз спрогнозувати нічого не можна. За таких умов влада має гуртувати суспільство й перетворювати його на свого головного союзника. Натомість відсторонилася і живе власними інтересами. Президент вважає, що мир може врятувати країну. Ні, не врятує.
Чому?
— В умовах війни це неможливо. Росія — країна, що воює століття. Набагато сильніша від нас. А ми її пробуємо перемогти миром.
З анексією Криму та окупованим Донбасом Україна потрапила на досить ковзкий шлях розпаду державності. Якби використали півтисячі спецназівців, не втратили б Крим. Не почалася б війна на Донбасі. Ми могли не допустити створення ДНР і ЛНР, що мають майже 50-тисячну армію. А ми фактично перейшли до глухої оборони. Її суть у тому, що війська на Донбасі захищають не Україну, а мирний план Порошенка. Це найбільша тактична і стратегічна помилка. Має бути наступальна війна. З 5 вересня по цей час терористи відібрали 500 квадратних кілометрів. Тепер прямо говорять про те, що їхня мета — витиснути українські війська за межі Донбасу. Щодня гинуть люди незрозуміло за що. Під час останньої прес-конференції Порошенко заявив: тільки до нас полізуть, дамо відсіч, ми готові. Виявляється — ні, не готові. Невиконані запевнення президента деморалізують суспільство.
Чому Порошенко не став центром опору?
— Він сказав, що є купцем. Що воювати не буде. На Марші солідарності говорив: відвоюємо Донбас, не віддамо й клаптика землі. А за кілька днів у Давосі сказав: не воюватимемо. Порошенко думає, що, здавши Крим і Донбас, зможемо отримати в Росії дешевий газ, ядерне паливо, колосальний ринок збуту. Саме такий торг. Але через здачу територій тепер у Путіна є мотузка, за яку він смикає українську ситуацію. Щось не так Київ сказав, не туди президент поїхав — Путін смикнув і сепаратисти почали атакувати чергову лінію розмежування, що Яценюк збирається будувати з сітки, якою австралійські фермери захищали врожаї від кролів.
Ситуація на Донбасі буде не такою, як в Абхазії чи Осетії. Ми не здатні тримати її в замороженому стані. Матимемо гарячий конфлікт. Житимемо в пастці.
Хіба не так живемо зараз? Лунають вибухи в Харкові, Запоріжжі, Одесі.
— Ми звикаємо так жити. Путін не відновлюватиме Донбас. Терористи — теж. Вони й так непогано заробляють — постачають вугілля на українські електростанції. Даватимуть нам різноманітні коридори, крастимуть заручників і продаватимуть. Торгівля людьми стане на потік, як було в Чечні. Ці метастази поширюватимуться на інші регіони.
Які можуть бути сценарії розвитку подій?
— З утратою Донбасу втрачаємо й індустріальний потенціал, стаємо аграрною державою.
Водночас бачимо охолодження Європи й Америки до політики української влади. За останні півроку Порошенко не здійснив прямих консультацій щодо врегулювання ситуації на Донбасі із західними лідерами, крім телефонних розмов. Ми не стали союзниками США, бо вони бачать подвійну політику української влади. Вона грає на кілька сторін. З цього приводу американський посол в Україні сказав: у той час, коли ми несемо збитки, ви отримуєте зиски. Бізнес Порошенка в Росії, олігархів, які оточують його, залежність від російської економіки, розрахунок на розширення такого бізнесу — все це не сприяє побудові держави.
Візит Яценюка до Німеччини показав: нам не довіряють гроші. Тому опинилися в гіршому становищі, ніж могли.
Як виходити з нього?
— Надзвичайно складно. Може бути посилення тиску сепаратистів. З половини Донбасу Росія отримає весь. Далі рухатимуться на Харківщину, Херсонщину, Миколаївщину, в бік Криму. Все це робитиметься під розмови Києва й Москви про необхідність відведення важкого озброєння, про чергову контактну групу нормандського формату.
Другий варіант — Путіну не вдасться швидко завоювати Донбас. Візьме перерву на рік, аби дестабілізувати ситуацію всередині країни. За цих двох сценаріїв у нас немає шансів вступити в Євросоюз.
Є третій варіант — найскладніший. Воюємо з терористами і звинувачуємо Росію в їхній підтримці. Вимагаємо в Раді безпеки ООН визнати її агресором та призупинити членство в цій організації, доки не відступить хоча б на 100 кілометрів від нашого кордону. Звертаємося до світового співтовариства й визнаємо ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Обмежуємо стосунки з Росією й змінюємо політику щодо неї. Її ринку й так для нас немає. Якщо не зробимо цього, опинимося на "шпагаті".
Скільки часу маємо?
— Максимум до осені. Україна має єдиний шанс зберегти Донбас — запровадити воєнний стан там або на більшій території, що забезпечує прифронтову зону. Це щонайменше дві, максимум — шість найближчих областей. Зокрема, це дозволить уникнути масштабних диверсійних актів. За таких умов могли б отримати максимальну допомогу від Євросоюзу.
Поки що нам не дають грошей, бо запропоновані урядом реформи насправді є спробою конфіскувати кошти у громадян. ВВП із 3,5 тисячі доларів на людину впало до менш як 2 тисячі. Значна частина українців зараз живуть на 2 долари в день. Це 15 мільйонів громадян, якщо не більше.
Чи буде третій Майдан?
— У Чехова одна незаряджена рушниця — й та стріляє. А тут їх десятки тисяч. Можемо отримати революційні настрої уже в лютому чи березні. Люди змушені будуть платити необґрунтовані кошти, правоохоронці відтискатимуть залишки бізнесу, а корупція зростатиме.
Коли президент і правляча еліта зрозуміють, що так керувати країною неможливо, ймовірні дочасні президентські й парламентські вибори. Спочатку відправлять уряд у відставку й спробують його замінити. Нинішній не відповідає військовим, політичним та економічним викликам. Некомпетентний у проведенні реформ. Дівчата з Грузії реформують міліцію. Хлопці, які працювали маркетологами в московському "Рошені", керують енергоринком України. Власники автомобільних салонів із провінційних містечок — на чолі військово-промислового комплексу.
10 старовинних вишиванок має Степан Гавриш. Найдорожчу купив у Києві за $300. Виторгував утричі дешевше від початкової ціни.
— Бабуся та мама вишивали хрестиком — для себе, на продаж, — говорить. — Деякі збереглися досі.
Не хоче повертатися в політику
Степан Гавриш має п'ятьох дітей. Молодшій доньці Захарії — 1,3 року. Із другою дружиною Інною мають двох синів — Луку й Марка. Від першого шлюбу — двоє дорослих доньок — Тетяна й Мар'яна. Залишив їм юридичну фірму "Інюрполіс" у Харкові.
За освітою Гавриш — юрист. Депутат третього та четвертого скликань Верховної Ради. Обидва рази обирали за мажоритаркою на Харківщині. Був віце-спікером, радником президента Віктора Ющенка. Три роки працював першим заступником Раїси Богатирьової, секретаря Ради нацбезпеки й оборони.
Балотувався до Верховної Ради 2012 року. Програв "регіоналу" Дмитрові Шенцеву. Повертатися в політику не хоче.
— Немає бажання бути заручником корумпованої системи, — каже. — Хочу лишитися вільною людиною.
3 
1
Коментарі
6