— Люструвати владу потрібно було ще вчора, — каже політолог 30-річний Петро Олещук. — Це питання не можна затягувати. Бо чим далі, тим очистити владу буде проблематичніше.
Зранку 12 серпня він прийшов під Верховну Раду вимагати прийняти закон про люстрацію (очищення влади. — "ГПУ"). Зібралися кілька сотень активістів, гамірно. Олещук пропонує перейти на вул. Інститутську в кондитерську. Тут тісно. За сусіднім столиком снідає громадська активістка Наталія Соколенко. Олещук замовляє зелений чай без цукру.
Як правильно очистити владу в умовах 2014 року?
— Люстрація — це руйнація старої політичної системи. Треба усунути всіх, хто до неї належить, а не якихось окремих осіб.
Де треба чистити насамперед?
— Це ешелони виконавчої влади на рівні міністерств і відомств. Війна показала, що найбільш прогнилі ланки — правоохоронні органи. Також потрібне очищення судів і прокуратури. Але політики в люстрації не зацікавлені. Бо втратять теперішні позиції. Поки що ж, наприклад, в Адміністрації президента з'явилися нові люди. Вони інакше мислять, але працюють у старій системі, накатаній з радянських часів. Тому люди нові, а на ситуацію в країні принципово не впливають. Вони — новий ґвинтик у старій системі.
Маємо замкнуте коло?
— Так, але зміни відбуваються і відбуватимуться — в міру того, як зростатиме роль середнього класу. Хоча йому протидіють олігархи й великі бізнесмени, яким підпорядковані цілі міста, області, райони.
Уряд Яценюка працює півроку, однак реформ не бачимо. Чому?
— На змінах має наполягати суспільство. Воно повинно тиснути на владу на всіх рівнях. Інакше позитивні зрушення губляться на рівні виконавців, починається саботаж. А від замороження процесу реформ виграють політики, ті, хто у владі зараз.
Проблема уряду — відсутність ідеології реформ та єдиної програми дій. Стратегічна програма повинна відповідати на ключові запитання: що робити і як. Також нинішній Кабмін складається з представників політичних сил, які відрізняються за ідеологією. Деяких в останній момент рекомендували на Майдані. Цих міністрів важко назвати однодумцями. Яценюк хоч і говорить, що він — камікадзе, але дбає про своє політичне майбутнє. А непопулярні реформи можуть поставити крапку на його політичних амбіціях. Крім того, Арсеній Петрович не хоче наживати зайвих ворогів. Зокрема, і серед політичної еліти й олігархів.
Як тиснути на владу?
— Мітингами.
Парламентські вибори у жовтні здатні очистити депутатський корпус?
— Очищення наполовину — це було б непоганим результатом. Уже не побачимо там багатьох одіозних "регіоналів", комуністів. Думаю, Партія регіонів випаде з української з політики, але частина "регіоналів" залишаться в ній. Вони формують нові проекти — Льовочкіна, Тігіпка. "Сильна Україна", напевне, претендуватиме на роль часткового представника Донбасу. На президентських виборах за Тігіпка активно голосували на Одещині, Дніпропетровщині. Висока ймовірність, що йому допомагатиме Коломойський. Проте для нього вигідно запустити власний проект.
Він устигне?
— Так, за умови повернення блоків. Купить кілька кишенькових партій і за два дні матиме блок.
За рахунок кого ще оновиться Верховна Рада?
— Використовуватимуть популярних людей. Наприклад, військових, які проявили себе під час антитерористичної операції. У кожної партії в першій п'ятірці обов'язково буде хтось із військових.
Новий парламент протримається п'ять років? Чи знову будуть дострокові вибори?
— Для мене наступна Верховна Рада буде перехідною. Вона навряд чи задовольнятиме суспільні запити. Тож за півтора-два роки, напевне, постане питання щодо перевиборів і цього парламенту. Тоді можна буде сподіватися на прихід більшої кількості справді нових людей — по-сучасному мислячих і діючих.
На чому зараз тримається Україна?
— На низовій організації громадянського суспільства. Якби не це, то країни вже не було б. Відмінність України від Росії в тому, що в них є держава, але немає суспільства. У нас — навпаки. Проблема Росії в тому, що вони не спроможні нас адекватно оцінювати. Вважають, що державний механізм розвалений, а те, що не розвалили, вони купили. Мислять так: є держава, правитель — і він усе вирішує. Москва думала, що, купивши Януковича, купила Україну.
За рахунок чого маємо побудувати нову сучасну країну?
— Найбільший резерв — це те, що за 20 років незалежності виросло покоління, яке мислить по-іншому. Росія хотіла створити "Новоросію", а виявилося, що для більшості харків'ян, одеситів, дніпропетровців такого поняття — не існує. Вони живуть в Україні й іншої держави не уявляють.
Основний наш ресурс — люди, які не прив'язані до старого мислення й менталітету. Це вони зробили Майдан. Тепер мають іти у владу й ліпити нову Україну.
Кого варто брати за приклад?
— Сумніваюся, що за межами України можна знайти готовий рецепт. Ми — унікальний приклад. У країнах Східної Європи — Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині — все було набагато простіше. Якщо зможемо зробити ривок, то Україна стане прикладом для інших. Нас будуть вивчати.
Грузія пропонує поділитися досвідом реформування.
— Він привабливий, але малопридатний для українських реалій. Скільки людей працювали у правоохоронних органах Грузії, а скільки їх у нас? Наприклад, незрозуміло, до яких наслідків призведе одночасне звільнення всіх міліціонерів.
Чому в такий спосіб не можемо очистити суди?
— Звільнити всіх суддів — можна. Але влада не хоче робити цього, бо ті — пригодовані, кожен із кимось пов'язаний. І це дуже показово. Якщо говоримо про люстрацію, а суддів не змінюємо, значить — не буде реформ і в інших сферах.
Не став депутатом районної ради
Петро Олещук народився у Прип'яті на Київщині. Востаннє був там у 18 років — на екскурсії. Батьки працювали на Чорнобильській АЕС. Після атомної аварії родина перебралася до Києва. Зараз батьки — на пенсії.
Закінчив філософський факультет столичного університету ім. Шевченка. З 2008-го викладає там на кафедрі політичних наук. Захоплюється історією. Студентам рекомендує прочитати книжку російського історика та соціолога, втікача з СРСР Михайла Восленського "Номенклатура".
Олещуку подобається Німеччина. Останній раз був там позаторік. На вихідні їздить за місто. Вболіває за київське "Динамо".
Балотувався до Деснянської районної ради столиці.
— Не люблю про це розповідати, бо вибори програв, — каже.
Неодружений, дітей не має.
3 
1
Коментарі
1