Народний депутат від "Батьківщини" 47-річна Ірина Луценко виходить із чорного позашляховика "мерседес" біля воріт київської приватної клініки "Оберіг". Вівторок, 9.45. Одягнута в леопардовий плащ, в такій самій оправі окуляри від сонця. Забігає на територію лікарні.
— Що ж це вам не йметься? — різко каже трьом журналістам, які чергують неподалік. Голови не повертає.
У клініці обстежують її чоловіка, екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка. У неділю, 7 квітня, його випустили з в'язниці. Президент Віктор Янукович помилував на 832-й день перебування за ґратами. Сидіти він мав до 26 грудня 2014 року, за вироком суду.
23 січня Луценка прооперували в "Оберегу". Видалили поліпи з кишечника. Тут він проходив тижневу реабілітацію.
За 25 хв. Луценки виходять із лікарні. Чотириповерхова будівля пофарбована у білий та коричневий кольори. На подвір'ї майорять прапори України, Євросоюзу та клініки. Юрій Віталійович про щось емоційно говорить, розмахує руками. Він — у блакитно-сірому картатому піджаку, темно-синьому светрі та джинсах. Одяг купив напередодні, бо виявилося, що у в'язниці схуд на три розміри.
Подружжя повільно йде алеєю. Розмовляють голосно.
— Ти ж бачила цю чергу? — каже 48-річний Юрій Луценко.
Біля воріт зупиняється перед журналістами. Ставить ногу на бордюр. Дружина стає праворуч.
— Настрій чудовий, — усміхається Луценко. — Щастя усвідомив о шостій ранку наступного дня після звільнення. Поруч спала дружина. У сусідніх кімнатах — діти. Сини сильно змінилися. Менший уже став майже одного зі мною зросту, хоча йому лише, — замислюється. — Скільки? 12 років?
Повертається до дружини.
— 13, — сміється вона.
— Старший став дорослим, — киває Юрій Віталійович. — Я щасливий, що можу зараз бути для них тим, хто їм потрібен: батьком, учителем, другом. Собака Бос упізнав одразу. Вже гуляли з ним біля дому.
Луценко робить паузу й кілька секунд дивиться на небо. Надворі тепло, сонячно.
— Я багато думав протягом цих двох з половиною років, — продовжує. — Особливо про міліцію. Вона не підлягає реформуванню. Яку команду нових людей туди не приведи, її поглине загальне болото, привчене до того, що нормальне управління — ненадовго. Корупційна, безвольна, покірна маса знищить будь-яку реформаторську команду. Нам необхідний прибалтійський варіант. Там усі силові органи й суди створили з нуля. На зауваження, що прийшли не професіонали, прибалтійці сказали: "Професіоналізму можна навчитися, а патріотизму — ніколи". Моральності — теж, додав би я. Треба, щоб у країні було не страшно жити. Міліція — частина суспільства. А воно все хворе. Особливо державний апарат. Ми говоримо, що нам потрібен новий президент. Підтримую. Але якою буде його команда, чи буде здатен сформувати новий план?
Луценко замовкає. Переминається з ноги на ногу, потім каже:
— Сьогодні стоїть питання не тільки нового вождя, а й нової концепції. Я її називаю "планом третьої республіки". Дехто — планом перезаснування країни. Старий радянський фундамент не дає побудувати новий європейський дім. Нам потрібна нова декларація незалежності, нова ідея будівництва — не як другої Росії, або недоєвропи, а українського дому для всіх. Від цього має початися пошук лідера, який повинен цю програму виконувати.
Двоє сивих чоловіків і жінка у чорних спортивних куртках виходять із лікарні. Зупиняються біля Луценків. Слухають колишнього міністра. Один із чоловіків знімає на мобільний.
— Не думаю, що лідери парламентської опозиції не здатні цю програму написати, — говорить Юрій Віталійович. Люди підходять на півкроку, стають за його спиною, прислухаються. — Але питання: чи здатні вони її чесно виконувати? Українська політика — це колосальні гроші, яких не має ні середній клас, ні партійна структура. Це означає, вони мусять ці гроші отримувати від дуже багатих людей, які контролюють економіку і політику. Без зруйнування цієї економічно-політичної монополії не відбудеться нова країна. Тому я хочу їх примусити боротися за голоси виборців. Хочеш стати президентом — візьми план для виконання і танцюй перед суспільством, а не перед олігархами. Домовляюся про зустріч із лідерами опозиції, буду про це говорити. Я — не вчитель, просто в мене був час і певна відстороненість, щоб зрозуміти, що Україні потрібна не тактика, а стратегія. Треба перестати знецінювати поняття "повстання", "революція", "зміни". Має бути новий документ інтелектуалів, який...
— І воля суспільства, — перебиває чоловіка Ірина Луценко. Надіває темні окуляри.
— І воля суспільства. Моя місія не в тому, щоб вийти на Майдан і вивести 100 тисяч людей. Не впевнений, що це можна зробити помахом руки. Але, припустімо, я вийду і 100 тисяч людей там стоятимуть. І що? Припустимо, зайдемо в Адміністрацію президента і зметемо Януковича.
— І що? — перепитує дружина.
— Ми вже раз вибрали президента за ясні очі, — продовжує Луценко й піднімає руку. — Тому пропоную все поставити спочатку: план інтелектуалів, підтримка громадянського суспільства, найм президента. З Юлею в мене є багато про що поговорити. І про це — також.
— Ти не зможеш поїхати, бо тобі завтра лягати в лікарню, — Ірина штурхає чоловіка ліктем у бік. — Сказали лікарі — терміново.
Луценко опускає голову.
— Значить, зараз я їду в тюрму, — говорить повільно й замовкає.
Люди навколо завмирають.
— Маю стати на облік у тюремний департамент, — голосно сміється разом із дружиною. — Вони встановлять графік. Можливо, скажуть кожен день відмічатися. Я дуже хотів би поїхати до Юлії Володимирівни. Але щойно пройшов обстеження і виявилося, що все ще маю язви. Лягаю на лікування.
— І операцію, — зітхає Ірина Степанівна.
— Потім запланована друга операція. Останні вибори до Верховної Ради навчили: без підтримки вулиці формальна перемога не означає нічого. Але тут є залежність: нема плану — нема підтримки суспільства. Люди нутром чують, коли їх розводять.
— За що встать? Чого йти? — каже Ірина Луценко.
— Вони хочуть розуміти свій інтерес, — піднімає вказівний палець Юрій Віталійович. — Відчувають, що на сьогоднішній день плану немає. Це не означає, що опозиція погана. Ні, вони знайшли силу волі об'єднатися, дати людям потрібні імпульси, вийти на вулиці.
— Мобілізувати їх, — перебиває Ірина Степанівна.
— Я хотів би їм допомогти зі стратегією. Але не тягну на себе ковдру. Не збираюся ні четвертим бути, ні першим.
Луценко поправляє піджак.
— Счастья вам, — підходить ближче бліда жінка років 65 та схиляє голову.
Луценко киває їй. Двоє чоловіків тиснуть йому руку.
— Как же мы рады, — говорять по черзі.
Водій під'їжджає до входу на подвір'я клініки. Луценко вмощується на задньому сидінні й махає рукою людям. Дружина сідає на переднє пасажирське.
— Какое счастье, что вышел, — жінка дивиться услід автомобілю. — Политиков много, а это — человек.
По обіді Луценко похрестив 1,5-річну Єву — доньку народного депутата від "Батьківщини" Юрія Стеця. Хрещеною стала Марина Порошенко, дружина позафракційного нардепа мільярдера Петра Порошенка.
22,4 мільйона гривень задекларувала за минулий рік дружина екс-міністра внутрішніх справ Ірина Луценко. З них зарплата — 162 тис. грн, а понад 20 млн отримала від бізнесу.
— Продала свою компанію "Українські новітні телекомунікації". А два менших бізнеси подарувала сину, — розповідає. — На рахунках у банку — 2,1 мільйона гривень.
Прибутки сина 24-річного Олександра Луценка за 2012-й становили 5,3 млн грн.
2 
1
Коментарі
16