"У Віктора Федоровича вийшло мляво, без імпровізу, без "зажигалки"

Телепроект "Розмова з країною" коментує політолог Вадим Карасьов, 54 роки.

Навіщо президентові така розмова?

— Перша стратегія — підняти рейтинг першої особи. Політичні режими так званих пострадянських президентур базуються на персональній владі. Вони можуть бути ефективними тільки у разі високого рейтингу президента. Це бачимо в Олександра Лукашенка, Володимира Путіна, Нурсултана Назарбаєва. Вони часто вдаються до прямого спілкування з народом. І в нас без посередників — губернаторів, мерів, прем'єра — президент вирішує питання довкілля, комунальних тарифів, своєчасної виплати заробітних плат. Складається ілюзія всесилля президента — й нікчемності решти інституцій, усього державного устрою і політичних систем. Перший рівень — президент. Нульовий рівень — усі інші.

Чи виправдана така стратегія?

— Нещасна та країна, де президент хоче бути завгоспом чи претендує на статус всеохопного розуму. Повноцінному президентству, яке спирається на форми прямої демократії, потрібна ще харизма першої особи. Це або людина-трибун із "родзинкою", полум'яний революціонер, як Муаммар Каддафі у Лівії чи Уґо Чавес у Венесуелі. Або лідер із мовчазною харизмою, як Володимир Путін у Росії. І перший, і другий можуть сказати щось таке, що потім рознесуть на цитати не лише вітчизняні інформагенції. Крилату фразу, яка закарбується у свідомості ворогів, прибічників, друзів, симпатиків.

Для такої форми спілкування потрібен адекватний актор. Якби Юлія Тимошенко вела таку розмову, в неї вийшло би краще. Але для країни це було б гірше. У Віктора Федоровича вийшло мляво, без імпровізу, без "зажигалки". Це недобре для нього і його команди, бо не вдалося зробити велику медіа-подію. Але це гарно для країни. Слава Богу, ми пережили період суперпрезидентів. Обираючи Януковича, люди хотіли не харизматичної особи, а нормального президента європейського типу. Повернутися до президентства пострадянського типу вже неможливо. Це для України добре.

Віктор Янукович міг уже спілкуватися із суспільством, а не з народом. Чи вдалося це президентові?

— Ні, форма підмінила зміст. Президент — це і конкретна людина, і найвища політична інституція. Ці статуси змішалися. Людей більше цікавить звіт глави держави як інституції, а не як чоловіка, який у прямому ефірі зустрічається зі своїми колишніми товаришами по роботі на автобазі в Єнакієвому. Якому приємно поспілкуватися із жінками, яких іще дівчатами брав на роботу. І чути від них дифірамби, який він чудовий президент. Для цього треба витрачати прямий ефір на шести телеканалах? Це ж не "Поле чудес", на якому можна передати привіт на камеру своїм рідним.

Чи вдалося президентові прозвітувати за рік роботи?

— Він щохвилинно відповідає за свої дії та заяви або за пасивність. Хочеш відзвітувати за рік — збери прес-конференцію і запроси на неї акредитованих журналістів, якщо боїшся скандалу чи сенсації. Але журналісти — це ще не весь народ. Так само, як і окремо взятий українець. Проста людина не зможе поставити компетентне по суті запитання щодо президентської роботи. Бо вона не розбирається досконально у проблемах, з якими працюють аналітики й експерти. Це і зовнішньополітична ситуація, і співпраця з НАТО, і проблеми "Нафтогазу" й "Газпрому". Це питання перспектив країни, а не сміттєпереробного заводу, на яке мав би відповісти мер столиці чи керівник району. Політики недемократичного штибу не хочуть відповідати компетентно. Узагалі не хочуть, щоб у цій країні хтось був компетентним. Тому їм краще просто вислухувати другорядні запитання. Президент мав би відповідати за стратегію, бути гарантом прав і свобод, дотримання Конституції. Але не перетворюватися на головного двірника у державі.

×