— Шість років тому ці дні були казкою. Студенти йшли колонами, а ми їм аплодували. Ще не кричали "Слава Україні!", а до хрипу горлали: "Київ, вставай!" — каже киянка 78-річна Маргарита ФОМІНА на столичному майдані Незалежності. 21 листопада у День гідності та свободи тут відбулося всеукраїнське віче. Згадували, як починалася Революція гідності 2013‑го.
Люди починають збиратися близько 18:00. Несуть квіти та свічки до Алеї Героїв Небесної сотні. Розповідають про події цього дня шість років тому. Чути, як співають гімн та українські пісні. Колонами йдуть до храму архістратига Михаїла. Там моляться за Україну та полеглих героїв. Маргарита Фоміна виходить звідти з трьома подругами.
— Незалежність не дається без жертв, — говорить. — Не розумію свою сусідку. Їй пенсію дали 5,1 тисячі гривень, а все одно проголосувала за Зеленського. Друга отримує 7 тисяч, і теж туди. В мене 2200. Питають: "За що ж ти голосуєш?" Кажу: "Не за гроші".
Її перебиває жінка в хустині, з-під якої видно біляве волосся.
— Події 2014 року бачила зі свого балкону, — 69-річна Олена Сушко говорить швидко, жестикулює. — Хлопці віддали своє життя за гідність, а тепер їх зрадили. Але я не розчарована. За п'ять років зроблено багато. Я зрозуміла, що це моя країна і за неї хтось переймається. Відчула себе українкою, почала спілкуватися рідною мовою. Росія нас не відпустить ніколи. Якби знову Порошенка обрали президентом на другий термін, то і Путін би притих, і Європа стала б нас поважати.
О 19:00 починається віче. Понад 5 тис. людей гуртуються навколо сцени. Під крики "Дякуємо!" на неї виходить Ігор Гурик з Івано-Франківська. Його син Ігор загинув 20 лютого 2014-го. Йому було 19 років.
— 2013-го син сказав: "Є відчуття, що я повинен зробити щось дуже важливе". За кілька місяців це сталося. Він із побратимами захистив нас від куль, — говорить Гурик. — Сьогодні Україна знову в небезпеці. Щоб захистити свободу, маємо стати пліч-о-пліч.
Героїв Небесної сотні вшановують хвилиною мовчання. 18-річні Артур Борсук і Катерина Балова пробираються ближче до сцени. Хлопець накидає на плечі жовто-блакитний прапор.
— Шість років тому приходила сюди з батьками, — розповідає Катерина. Вона у світлій куртці. — Коли питала їх, що відбувається, казали: "Нарешті народжується нація". Ми стали прикладом для всього світу. Але тепер Україна знову в ідеологічній небезпеці. Нинішні події насторожують.
Біля сцени люди починають гучно аплодувати. Слово бере колишній політв'язень 48-річний Володимир Балух із Криму:
— Україна рухатиметься тим шляхом, який ми обрали. Маємо показати владі, що повинна обслуговувати наші інтереси, а не сусідньої держави. Ми з вами, а не хтось з-за океану, маємо вирішувати, яким буде наше майбутнє.
Чоловік у натовпі вигукує "Путін ху**о". Балух зі сцени повторює фразу під оплески.
Кілька сотень людей ходять Майданом із накинутими на плечі прапорами і жовтим скотчем на рукавах. Це — символи "Руху опору капітуляції".
— Жодного особливого статусу ОРДЛО. Ні — амністіям найманців, ні — окупованим територіям, ні — відведенню Збройних сил. Крим має повернутися до України разом із Донбасом, — озвучує зі сцени вимоги "Руху" співкоординатор акції 40-річний Андрій Левус. — Треба зняти з посад Богдана, Єрмака, Трубу та інших "сивох". Підготувати консолідовані претензії до Росії, посилити санкції України проти РФ, жорстко дотримуватися курсу в НАТО, усунути Коломойського.
Люди аплодують.
За сценою гурт чоловіків обступає учасника війни на Донбасі 46-річного Ігоря Мазура. Кожен намагається поспілкуватися з ним і висловити підтримку.
— У мене є традиція — приходити в цих числах на Майдан. Був тут під час помаранчевої та Революції гідності, — говорить Ігор. — Нова влада робить неправильні кроки, тож боротимемося з нею. Українські громадяни зможуть будь-яке керівництво поставити на місце. Людські жертви були не марними. На прикладі героїв виростають нові покоління, які битимуться за свою землю й державу.
Поряд чути українську мову з американським акцентом. Громадський активіст 35-річний Давід Пластер прийшов вшанувати пам'ять полеглих воїнів. Гріється кавою.
— Шість років тому тут було дуже холодно, — каже. — Люди знали, що все буде добре, але не знали — як і коли. 2014-го ми отримали шанс робити Україну кращою. Кожен українець має пам'ятати про тих, хто віддавав за нього своє життя. "Слава Україні!" для мене не лише слова. Це — символ безсмертної української душі.
5 
35413
Коментарі