— Переслідування Тимошенко консолідує навколо неї опозицію. Совість мучить людей, примушує об'єднуватися й підтримувати Юлію Володимирівну, — каже колишній політичний в'язень та екс-депутат 82-річний Левко Лук'яненко. — Раніше думали, що Тимошенко відійде від політики. Але зараз її зоря піднімається. Безперечно, вона стане наступним президентом. Керуватиме опозицією поки що з-за ґрат.
Левко Григорович зустрічає біля свого обійстя в селі Хотів під Києвом, де живе з 1989 року. Над хвірткою висять великі зелені груші. Дім не новий, але з сучасним ремонтом. Другий поверх — для онуків, пояснює господар. Біля садиби розставлені гіпсові фігурки гномів, вітряків, птахів.
— Доки Тимошенко була на свободі, у нас було кілька загонів опозиції. Кожен тягнув на себе — Яценюк, Тягнибок, — продовжує Лук'яненко. — Тепер не тільки парламентська опозиція об'єднується, а й позапарламентська. Однак поки ще нація не готова до масового руху.
Що має статися, аби відбулся вирішальне зрушення?
— Зараз люди на городах. Настане зима й доведеться платити за газ за підвищеними цінами, подорожчають продукти. Тоді ненависть зросте й народ дозріє. Чому важкий період цього дозрівання? Бо Ющенко завдав величезного морального удару по нації. Якщо Кучма прийшов від червоного директорату, писався росіянином у першій Верховній Раді, то що від нього можна було хотіти? А до Ющенка претензії, бо він — наш, добре знає історію, за українську мову. На нього були великі надії. А коли він привів до влади Партію регіонів, це страшенно всіх розчарувало. У багатьох виникло запитання: що ж ми за народ, неспроможний збудувати свою державу і обрати справжнього президента? Люди дозріють, що треба щось робити далі. Тоді цю владу усуне революція.
2004 року каталізатором зрушень були вибори президента. Чи стануть такими парламентські вибори 2012-го?
— Вони будуть дуже важливими і, можливо, відтягнуть революцію. Люди ще сподіватимуться, що через вибори можна буде розв'язати проблеми.
Влада відкриває проти опозиціонерів кримінальні справи, кидає на демонстрантів "Беркут". Як зробити революцію безкровною?
— Українці не схильні до кровопролиття. Тому намагатимуться вирішити все мирним способом. Влада боїться. Знає, наскільки є антинародною, жадібною, як грабує громадян. Підозрює всіх.
Коли ми боролися за незалежність, на нас теж загони тисли. Вони на нас, ми — на них. Питаємо в міліціонерів: "Ти з якої області? Подивися на себе, ти ж українець, і ми — українці. Ти що, маєш добру зарплату? Кого ти захищаєш? Централізовану банду". Звичайно, є й такі, у яких уже очі скляні.
Який діагноз можна поставити чинній владі?
— Вони — чужі люди, не українці за психологією та вихованням. Не розуміють нас. Прийшла влада російського виховання. Там найвищою цінністю є держава, а не людина. Там завжди авторитаризм, деспотія. От зараз люди з таким світоглядом хочуть установити диктатуру Партії регіонів. Вони розуміють силу. Тому тиснуть на Україну і дивляться, чи є опір. Якщо маленький опір, далі закручують гайки. Так уже робили кілька разів. Із Луценком, Тимошенко. Поки мало людей виходять на вулицю, але опір є. І от побачимо, чи вистачить у них розуму зменшити його. У них є трохи розумних людей — Клюєви, Льовочкін. Але не Янукович.
На який діагноз заслуговують українці?
— У нас немає історичного мислення. Народ, який не знає своєї історії, — це сліпе кошеня. Ми зараз у такому стані.
Але процес прозрівання потроху йде. Років через 15 відімруть носії старої ідеології. Люди, які народилися в незалежній Україні, здобудуть освіту, працюватимуть. Хтось включиться в політичну боротьбу. Тоді еліта оновиться, буде патріотичною.
Чи є зараз лідер, за яким піде більшість українців?
— Така людина серед опозиції є. Я не хотів би називати прізвища, бо не був із тією людиною в екстремальній ситуації. І це не той, хто зараз гостріше говорить.
Ми чекаємо на владу, яка захотіла б вести переговори з Росією на рівних. Комплекс приниження й другорядності треба подолати. Ющенко пробував це робити, але йому не вдалося, бо він — не державник, а проповідник. Тимошенко змогла б.
Ющенко знає історію, шанує все українське. За вашою логікою, він мав бути добрим президентом.
— Коли він був главою Нацбанку, прийшов у Верховну Раду й доповідав, від нього прозвучала фраза: "І коли ж ми станемо українцями, а не малоросами?". Для мене це було ознакою, що він — національно свідомий чоловік. А потім прийшов 2000 рік, з'явилися плівки Мельниченка і причетність Кучми до вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе. Ми організували Комітет із захисту Конституції й пішли по вулицях із гаслом "Кучму геть!", "Україна без Кучми!". А Ющенко підписав заяву, в якій назвав нас фашистами.
Інший випадок. 19 січня 2005-го я пішов на Йордан. Ющенка вже обрали президентом. У коридорі його офісу на Подолі стояли політики, які хотіли йти купатися на Дніпро. Це були люди, які робили його виборчу кампанію — Костенко, Порошенко, Тарасюк. Він із першим вітається, із другим, а Піскуна обходить. Я страшенно зрадів. Значить усуне його з керівництва Генпрокуратури і буде втілювати гасло "Бандитам — тюрми!". От формується уряд на чолі з Юлією Тимошенко і він подає кандидата на посаду генпрокурора. Чекаю тиждень, два, три. Він залишив Піскуна. Ющенко явно його не хотів. Але задовольняв середовище "любих друзів". Стало зрозуміло, що бандити в тюрмах не сидітимуть і не буде боротьби з олігархами. Значить, буде повторення кучмівського бандитського режиму.
Чому ж тоді агітували за Ющенка 2004 року?
— Обставини змусили. І не шкодую. Бо коли краще мати президентом Януковича — 2004-го чи 2010 року? Ясно, що тепер. Бо тоді Україна перетворилася б на Гондурас — наступиш на ніготь бандитам, то тебе розстріляють.
Що відрізняє Україну теперішню й 2004 року?
— Період ющенківського правління дав свободу. Вона утвердилася. За цей час і Януковича трохи причесали, окультурили. Хоч дурниці часом меле, бо освіти не вистачає.
Лук'яненко дарує дві свої книжки — "Сповідь у камері смертника" та "Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні". Запрошує в гості у жовтні, коли достигнуть груші.
25
Стільки років Левко Лук'яненко провів у в'язниці. Перший раз у травні 1961 року був засуджений за антирадянську діяльність. Його мали розстріляти, але Верховний суд змінив вирок на 15 років тюрми. Відбував покарання в Мордовії. Другий раз 1977-го як дисидент-"шістдесятник" визнаний особливо небезпечним рецидивістом і засуджений до 10 років позбавлення волі та п'яти — заслання. Відсидів увесь термін.
Написав Акт про державну незалежність
Левко Лук'яненко народився 24 серпня 1928 року в селі Хрипівка Городнянського району Чернігівщини. 1990-го очолив Українську республіканську партію, яка доти була правозахисною Українською Гельсінською спілкою. Обрався народним депутатом. 24 серпня 1991-го саме він написав Акт про державну незалежність України.
— Несподівано для багатьох із Народної Ради (об'єднання депутатів-демократів. — "ГПУ") Леонід Кравчук надав слово для виступу Володимирові Яворівському. Той підбіг до Левка Лук'яненка, вирвав із його рук папірець із текстом Акта незалежності й миттєво зачитав. У Левка потекли сльози розпачу й досади, — згадує ті події нардеп-"регіонал" Сергій Головатий, 57 років.
Левко Григорович балотувався на виборах президента 1991 року. Із 1,4 млн голосами посів третє місце — після Леоніда Кравчука та В'ячеслава Чорновола. 1993-го став послом у Канаді. Обирався депутатом Верховної Ради 4-го і 5-го скликань від Блоку Юлії Тимошенко. Нині на пенсії.
Коментарі
178