"У нас уже корів нема, спасибі державі"

 

Кандидат у народні депутати по виборчому округу №184 Іван Вінник, 33 роки, під'їжджає темно-коричневим "фольксваґеном". Спиняється біля перехрестя просп. Перемоги і вул. Піонерської в Новій Каховці на Херсонщині. Він за кермом. Поруч сідає довірена особа і начальник передвиборного штабу 48-річний Олег Зайченко, політолог із Херсона. Домовилися напередодні, що мене візьмуть на зустрічі з виборцями.

За півгодини ми в Новокаїрах Бериславського району. В центрі села стоять кілька вантажівок із вугіллям та фура з картоплею. Біля неї на землі — ваги. Неподалік дві занедбані двоповерхові будівлі.

— Це був торговий центр, а то — будинок культури. Усе порозвалювали, — каже худорлява засмагла білявка років 40.

— А це вугілля продають? — питає кандидат. — Як ви його купуєте — мішками?

— Відрами.

— Почім?

— 1,5 тисячі за тонну. Газу ж нема.

Біля роздоріжжя зібралися зо два десятки осіб, здебільшого літні селянки. Про щось сперечаються.

— Це ми за пошту матюкаємося, — говорить жінка років 50 у зеленій блузці й чорній спідниці. Сперлася на велосипед. — Галю, підходьте! — гукає до інших. — Багато людей на роботі. Та й ви запізнилися. Вибачте, ми люди сільські, що думаємо, те й кажемо.

— Вибачаюся, був зайнятий виробничими справами, — виправдовується Вінник. — Я генеральний директор заводу будівельних матеріалів у Новій Каховці. Створив його сам, узяв великий кредит у банку. Не знаю, коли розрахуюся за нього. Мені ніхто грошей дати не міг. Мама працювала вихователькою в дитсадку, а батько — на електромашзаводі. Я теж там починав, потім — у компанії "Чумак". Вирішив створити фірму. Зараз балотуюся у Верховну Раду. У мене є програма розвитку села. Скажіть, будь ласка, скільки вам платять за паї?

— По-різному. Хто 100, хто 200, хто — 390 гривень.

— За гектар?

— За пай.

— А фермер із гектара має 100 тисяч прибутку. У крайньому разі — 20. По телевізору кажуть про відродження села. Я проїхав по п'яти районах і ще не бачив жодного відродженого. Якщо стану депутатом, внесу законопроект про мінімальні закупівельні ціни на молоко і м'ясо, оплату за оренду паїв. Фермери вам мають платити наперед, а не після збору врожаю.

— Хай би до Бога ваші слова, — зітхає одна з жінок. — Їх усіх треба гнати з Верховної Ради. Стидно дивитись, як вони б'ються.

— Мій завод торік заплатив 18 мільйонів податків, — продовжує Вінник. — Але в області лишилися тільки 15 відсотків. Усе пішло на Київ. Не розумію, чому Херсонщину називають дотаційною. Хай тут залишають 70 відсотків, і нам вистачить і на школи, і на дитсадки, і на дороги — на все. І не треба буде ні в кого нічого випрошувати.

Зустріч триває із півгодини.

Їдемо в село Республіканець на березі Каховського моря.

Зайченко телефонує з мобілки:

— Рос, ти поставив у газету неправлений текст інтерв'ю. Ми замахаємося помилки виловлювати. Я зранку відправив тобі новий файл. На понеділок мені треба газета. Тираж 25 тисяч. Будемо виставляти намети.

О 10.11 Іван Вінник виходить з автівки і прямує до людей біля сільмагу. Він розташований у звичайній хаті з прибудованими сіньми. Тут теж переважно жінки. Збоку навпочіпки курить худорлявий літній чоловік у камуфляжі. У дверях — продавщиця у фартуху.

— Якщо ввести мінімальну закупівельну ціну на молоко, то біля кожної корови з'явиться робоче місце, — каже Вінник.

— У нас уже корів нема, спасибі державі, — відказує літня жінка в чорному брючному костюмі та квітчастій хустці — Тамара Мартищенко.

— Я проти продажу землі, — говорить Вінник. — Бо понаїдуть китайці, скуплять ваші паї за безцінь. Які у вас проблеми ще?

— Ті самі, що і скрізь, — дитсадок, дорога, освітлення.

— А можна, я свій вірш розкажу? — питає Тамара Мартищенко.

Декламує про те, яким було село раніше і яке стало занедбане. Присутні аплодують.

Після зустрічі їдемо з Тамарою Іванівною до її садиби, що майже край села. Виносить зошити із віршами. Олег Зайченко вибирає кілька, фотографує на мобільний. Обіцяє опублікувати.

— Клацайте все, тільки мені якусь копійку заплатіть, — каже авторка. — Бачите, як я живу? 25 років завідувала дитсадком. Тепер тулюся в кухні, а будинок стоїть порожній, бо взимку топити нічим.

Біля машини Вінник дає Зайченку 300 грн.

— Віднеси бабці гонорар.

Об 11.30 в'їжджаємо в Осокорівку Нововоронцовського району. Тут  запланований обід у кафе "Голлівуд". Води в рукомийнику нема. Місцевий активіст Володимир Власов, 55 років, зливає нам на руки з цеберка.

— У селі 2025 людей, — розповідає. — Раніше тут був колгосп-мільйонер "Україна". Скважина є, але воду качають по годинах. Під кафе переробили колишній універмаг.

Нам подають борщ із квасолею, пюре з котлетами, салат із помідорів та огірків, компот. Володимир Іванович говорить, такий обід коштує 30 грн із людини.

Після обіду розташовуємося за столиками біля кафе. Олег Зайченко показує зразок чорного піару — листівку, випущену із символікою і слоганами КПУ. Вона спрямована проти кандидата від Партії регіонів Миколи Дмитрука. Там розповідається про його прибутки, внески в акції й підприємства та інші статки. Загальна сума витрат 2011 року — понад 34 млн грн. "Не допустим бандитов к власти! Вернём страну народу!" — закликає текст.

— Комуністи ж не зовсім дурні, щоб виступати проти "регіоналів", — зауважує Зайченко. Підозрює, що це справа рук когось із заїжджих кандидатів, одного з Києва і одного — з Херсона.

За годину Іван Вінник починає зустріч із виборцями. Тут прийшли найменше людей — дві літні жінки, три дівчини, хлопець і чоловік років 60.  Наприкінці підходять іще три селянки.

Останнім пунктом стає Любимівка того ж району. Тут заплановано зустріч із людьми і концерт художньої самодіяльності з Нової Каховки. Край села бачимо напівзруйновану хату без вікон і дверей. Проминаємо церкву, під'їжджаємо до будинку культури.

— Директор клубу просить, щоб не було ніякої агітації, тільки концерт, — говорить місцевий активіст Максим.

— А ми нікого агітувати не будемо, — відповідає Зайченко. — Просто скажемо, що "регіонали" — під...аси. До речі, це літературне слово. Його вживав Микита Хрущов до художників-авангардистів.

— Цей Хрущов веселий хлопець був! — сміється Вінник. — А де наш піп?

— Батюшки не буде. Ти ж йому цеглу дав, він тепер будується.

О 15.09 у залі будинку культури зо три десятки людей. Починає Олег Зайченко:

— Спасибі, що прийшли. Бо влада хоче зробити нас байдужими і вигнати з цієї землі. Ми знайшли в окрузі п'ять безлюдних сіл. Стоять хатки, в них прописані люди, занесені у реєстр виборців, а нікого нема.

— Я знаю, що у вашому селі не видали паї, — звертається до присутніх Іван Вінник. — Ставши депутатом, я це питання вирішу.

О 15.32 виїжджаємо з Любимівки. До Нової Каховки 89 км. О 16.43 прощаємося у центрі міста біля універмагу. На спідометрі 310 км. Вінник каже, що заїде додому, збереться і за годину має виїхати до Сімферополя — у бізнесових справах.

×