"Ти воюй, а ми з дитиною — до родичів у Польщу"

 

Останній тиждень у паспортних відділах Львова постійні черги. Люди хочуть якнай­швидше отримати документ, щоб виїхати за кордон.

У Міжрегіональному центрі видачі паспортних документів на вул. Залізничній обслуговують жителів восьми західних областей. О 10.00 у середу перед входом зо три десятки осіб. Більшість — чоловіки до 40 років. Збоку стоять матері з ді­тьми.

— Сьогодні ви не попадете, навіть не надійтеся. Тут люди із шостої ранку збираються. Будете 68-ма, — кучерявий чоловік років 40 записує мої дані на аркуші в клітинку. Тричі перепитує прізвище, двічі — ім'я. Третій день не можу здати документи на закордонний паспорт. 17 березня у такий час була 63-ю. У вівторок — ­65-ю. — Краще приходьте завтра. Якщо нинішній список збережеться, то можете вимагати, аби вас пропустили. Сам у списку 46-й. Маю їх два — нинішній та вчорашній. Півсотні вчора не потрапили, нині вже 70 найшло. Домовилися пропускати по двоє з кожної черги, — зачитує чотири прізвища. Люди заходять усередину.

Починається дощ, десятеро з черги йдуть геть. Жінка у світло-коричневій куртці намагається прорватися крізь натовп.

— Мені тільки запитати, — проситься. Люди відштовхують її, не пропускають.

— Записуйтеся в чергу і питайте, — каже чоловік із великим чорним дипломатом.

— Тиждень у паспортних столах люди товчуться. Все через той Крим. Як війна почнеться, хочуть за кордон втікати, — каже Михайло Парцина, 57 років. — Працюю на приватній фірмі, займаюся вантажними перевезеннями. Їжджу в Польщу, Німеччину, Італію. Вожу продукти, техніку, меблі. Старий паспорт закінчився, треба новий виробляти, — чоловіка викликають по списку. У черзі він 30.

— Я вже четвертий день ходжу, — говорить 38-річний Геннадій. Працює програмістом іноземної фірми. — На роботі завал, нема часу тут вистоювати. Зранку прибіжу — запишуся, в обід вискочу — ще черга не дійшла, а ввечері вже зачинено. В Індію працювати відправляють. Власник фірми — єврей, не розуміє, як то не можу виробити паспорт. В Ізраїлі такі документи за три-чотири години роблять. Учора ходив до Шевченківського паспортного відділу, там взагалі жах — 100 людей. У натовпі в жінки мобільник витягнули, — у чоловіка дзвонить телефон. — Так, вже біжу, — залишає чергу.

28-річна Ірина Галамай прийшла із сином 4-річним Денисом.

— Як тільки російські війська ввійшли на територію, чоловік заметушився: куди поїдемо? Його рідна тітка в Польщі живе, до неї почав збиратися. Особливо злякався, як із військкомату зателефонували. Вже речі пакував. Та зупинила його. Кажу: "Залишися тут. Якщо втечеш, перестану тебе поважати. Мусиш батьківщину захищати. Ти воюй, а ми з дитиною — до родичів у Польщу". Прийшла, аби малого сфотографували і в мій паспорт вписали.

До неї підходить Поліна Андріївна, 50 років.

— Паспорт хочу поновити. До сестри в Німеччину поїду, — каже. — Вже не можу телевізор дивитися. Коли Майдан розстріляли, думала, у депресію впаду. Тільки почала відходити, вчора прапорщика в Криму застрелили. Більше не можу того винести. Думаю, трохи погостюю, в Україні за той час все налагодиться.

Опівдні до відвідувачів виходить начальник центру Мирослав Брославський.

— Люди, для всіх повторюю, у нас паспорти не роблять за 120 чи за 170 гривень. Не знаю, хто вам таке сказав. Якщо хочете виробити протягом місяця, треба заплатити 500 гривень. З них 120 — за послуги. Не хочете платити, приходьте з готовими копіями — віддасте 60, — пояснює. — Зараз багато матерів із дітьми приходять. Наголошую, дитину можемо вписати в паспорт тільки з дозволу обох батьків. Навіть, якщо перебувають у шлюбі. Вже мали прецедент, коли мама дитину вивезла за кордон. Батько тут кричав, що вона дитину викрала. І він нас усіх під суд підведе.

Ірина Галамай йде геть. За нею з черги виходять ще три жінки з дітьми. Зі списків свої прізвища не викреслюють.

1000  гривень коштує термінове виготовлення закордонного паспорта у Львові. Зроблять його за три доби. У 10-денний термін документ вироблять за 820 грн, протягом місяця — за 500. У районних паспортних відділах ціни на 100–200 грн нижчі.

×