"Проплакала вчора цілий день. Не знала, їхати на річницю чи ні. А потім подивилася минулорічні фото, взяла останні сто гривень, попросила сусідку погодувати чоловіка та сина й поїхала на вокзал. Не змогла всидіти вдома", — зізнається мешканка села Пробіжної Чортківського району на Тернопільщині Галина Капустяник, 48 років. Вона розповідає, що на інавгурацію приїздили всією сім"єю.
Вокзал. Восьма ранку. П"ять градусів морозу. Таксисти чіпляються до потенційних клієнтів. Нікуди не поспішають лише приїжджі в помаранчевих шарфах. Сьогодні, 22 листопада, річниця Майдану.
— Свято свободи. На революції був мій син. Нині він у Польщі на заробітках, то ж я приїхала замість нього, — каже 65-річна Леонія Вільшанська і плаче.
40-річна Ольга з Волині витягла великий прапор з автографом Юлії Тимошенко:
— Він у мене весь рік висів біля образів. Мені все село заздрило. Тепер хочу, щоб підписав ще й Ющенко. Це наша сімейна реліквія. Я передам дітям, а вони внукам, і так з покоління у покоління.
На революції був мій син. Нині він у Польщі на заробітках, то ж я приїхала замість нього
— На інавгурації пообіцяв собі, що приїду на річницю. Приїжджатиму щороку, а потім і дітей привезу, коли будуть, — каже студент Львівського національного університету Тарас Ступницький, 18 років. Він стоїть закутаний у синьо-жовтий прапор у шапці та шарфі з написом "Ющенко так!". Поїзд з його друзями має прибути за кілька хвилин.
Згодом до Тараса приєднується шахтар з Червонограда. На його рукаві помаранчева хустка.
— Я ніколи не цікавився політикою. Але виступ Юлії Тимошенко в Червонограді перевернув усе моє життя. Вперше я пішов голосувати, — розповідає 48-річний Роман Гріджин. На Майдані він провів 62 дні.
— А мені Майдан подарував дружину, — сміючись каже 21-річний Петро з Ужгорода. — Ми познайомилися випадково. Її батько, декан Київської ветеринарної академії, забрав нас з Майдану переночувати. Навесні я одружуюся з його молодшою донькою.
Люди дружною юрбою прямують до метро. Сьогодні вони ночуватимуть в Українському домі.
Біля метро "Хрещатик" якийсь з помаранчевим шаликом чоловік підходить до іншого і щосили б"є його по плечу. Той ледь не падає. Потім обертається, і його розгніване обличчя розпливається в усмішці. Після обіймів товариші довго перепитують один одного, хто і коли змінив номер мобільного.
Перед Майданом дорогу перегороджують турнікети. У них є проходи, біля яких курять міліціонери.
Ще немає десятої, а Майдан Незалежності весь у жовтогарячих кольорах. Якісь із них свіжі, а якісь уже потемнілі, старі. Стоять кілька хлопців із саморобним стягом, на якому написана назва ВНЗ.
— Ми о 5.40 виїхали з Вінниці до Києва швидкісним експресом, — розповідає студент Вінницького університету Андрій Шведюк, 20 років.
Приїхали вчотирьох. Увечері повертатимуться назад.
— Від облдержадміністрації їдуть автобуси, але ми приїхали за свої гроші, — гордяться студенти. — Минулого року нас було більше, але тоді — потрібно було. А тепер дехто розчарувався. Думали, що їм усе на тарілочці готове принесуть.
Неподалік хтось грає на гітарі. Слухають дівчата з хлопцями, солдати і кілька бабусь.
— Браво! — кричить бабця і замовляє "якусь українську, народну".
Співають "При долині кущ калини похилився до води".
Ми пішли за Ющенком, бо були проти Януковича
Увагу привертає помаранчева постать. На хустині — ялинкові гірлянди, спину огортає український прапор, із жовтогарячих стрічок зроблена пишна спідниця, чоботи на підборах. Це знаменита баба Параска з Тернопільщини.
— Ну що, все? — запитує вона у чолов"яги, який попросив сфотографуватися. — Мені ж дочку треба знайти.
Позаду лунає скрегіт заліза по асфальту. Курсанти академії внутрішніх справ перетягують турнікети ближче до сцени.
— Ми чого пішли за Ющенком? — кричить літній акуратно поголений чоловік у норковій шапці. На його грудях висить плакат з білої тканини, дрібно списаний олівцем. Це прохання до президента. — Ми пішли за Ющенком, бо були проти Януковича! А він що? З ним меморандуми підписує. Він і мене, і себе зрадив!
— Ви президента не ображайте, — реагує із натовпу хтось насуплений.
— Та не сваріться. Цей чоловік має свою позицію. І в дечому я його підтримую, — починається дискусія про доцільність продажу "Криворіжсталі" і підписання меморандуму.
Підходять троє людей із синьо-жовто-червоним прапором Блоку Юлії Тимошенко. Вони приїхали з містечка Саврань Одеської області.
— Немає старої влади кучмівської, — каже Олександр Дорошенко, 57 років. Він задоволений Ющенком. Шкодує тільки, що Янукович не в тюрмі:
— Він же що не на єсть бандит! О, баба Параска, — вигукує супутниця Дорошенка. І спішить до неї. Бабця вже знайшла доньку, і якраз ішла "показати хлопцям місце, де будемо стояти". Вона радо фотографується з усіма охочими й поспішає далі.
— Пам"ятаєте чудове гасло "Схід і Захід разом"? — запитує Елеонора Шльоміна з Луганська. — Ми йшли від Бессарабки до ЦВК в один із перших днів революції. Луганчан вів Олексій Данилов (до 8 листопада 2005 року — губернатор Луганщини. — "ГПУ"). А перед нами крокували львів"яни, ззаду йшов Кіровоград. Так радісно було це бачити! Я вигукнула "Схід і Захід разом!", і всі навколо підхопили за мною.
Люди в основному доброзичливо дивилися, а один назвав мене політичною повією
Елеонора за освітою інженер, але працює медсестрою. Приїхала до Києва святкувати річницю революції разом з іншими жителями Луганщини.
— Скільки вас приїхало? — запитую.
— Два "уазики" і два автобуси. Всього 150 чоловік. Антрацит, Старобільськ, Красний Луч — всі тут.
22 листопада набережну на київському Подолі заповнили автобуси. Кореспонденти "ГПУ" нарахували їх близько шістдесяти. Люди з регіонів приїхали відзначати річницю Майдану.
На станції метро "Поштова площа" стоїть хлопець, закутаний у помаранчевий стяг. На шиї у нього — біло-блакитна косинка. Знайомимося: Коля, 25 років.
— Торік у розпал революції поїхав на вокзал подивитися на януковичів, — згадує він. — Бачу — стоїть їх троє, а навколо юрба помаранчевих. Горланять, здається, зараз їх розтопчуть. Я пробрався через натовп, підійшов до свого біло-блакитного ровесника й попросив у нього стрічку. Він аж отетерів. Розірвав свою пов"язку навпіл і дав шматок мені.
Каже, що він із Єнакієвого, працює охоронцем. Йому пригрозили — сказали, що посадять, якщо не поїде в Київ за Януковича. Я тоді йому кажу: ти що, справді віриш, що посадять? Їдь-но додому. Він подивився на мене, розвернувся і пішов на поїзд. А іншому їхньому я запропонував піти на Майдан. Одягнули ми януковицькі накидки. А в мене була ще прив"язана помаранчева стрічка. Люди в основному доброзичливо дивилися, а один назвав мене політичною повією, — сміється Коля.
Він закінчив Києво-Могилянську академію. Має дворічного сина, а з дружиною розлучається.
— Вона знайшла собі іншого в Америці, я ж маю дівчину в Уфі. От через два тижні знову туди поїду.
На виході з метро стоїть трохи розгублена родина. Три жінки і підліток в помаранчевих стрічках на рукавах приїхали з селища Верховцево на Дніпропетровщині. 67-річна Тамара Черешнюк згадує, як торік головувала у виборчій комісії.
— Було двоє наших і решта — від Януковича. А на другий тур Українська народна партія прислала ще двох: один гробокоп, другий — п"яний слюсар, — сміється жінка.
Нормально живемо, тільки на вулицях селища купи сміття
До компанії підбігає розгніваний круглолиций чолов"яга. Він потрясає у руках листівку Партії регіонів:
— Оце роздають на всіх станціях метро. Сорому не мають!
На запитання, звідки він і як його звуть, чоловік дивується:
— Я — справжній українець! Таке бачив у своєму житті, що вам і не снилося.
— У нас у Верховцевому всі, хто голосував за Ющенка, скиглять, що розчарувалися. А я задоволена! — каже дочка Тамари Черешнюк 50-річна Людмила, вчителька. — От зарплату вчителям підняли. Нормально живемо, тільки на вулицях селища купи сміття. Але ж то не від них залежить!
2 
1
Коментарі