На зустріч із 42-річним Борисом Філатовим, заступником із внутрішньої політики голови Дніпропетровської облдержадміністрації Ігоря Коломойського, у його приймальні чекаємо хвилин 20. Він розмовляє з місцевими бізнесменами. Охоронець просить залишити особисті речі — вхід до кабінету чиновника з рюкзаками та сумками заборонений.
— О мерах безопасности здесь мы говорить не будем. Для чего? Чтобы вы потом написали об этом в газетах? А тот, кому это важно, прочел? Давайте по сути, — пропонує Філатов, спираючись на стінку чорного шкіряного крісла.
На столі, окрім тек і паперів, — попільниця, 0,25л мінералки "Боржомі" у скляній пляшці.
Розмовляємо російською.
Чого чекаєте від нового президента?
— Широкої амністії, місцевих виборів і децентралізації. Не один раз говорив із паном Гройсманом (міністр регіонального розвитку Володимир Гройсман. — "ГПУ") і бачу: центральна влада теж на це щиро налаштована. Усі ці розмови, що "Донбас годує Україну"… Дніпропетровщина годує Україну, за великим рахунком (область торік перерахувала до Держбюджету 15,03 млрд грн, отримала назад 8,85 млрд. Донецька обл. перерахувала 3,85 млрд грн, а отримала 13,09 млрд. — "ГПУ"). Тому ми, як ніхто інший, зацікавлені в децентралізації влади. Далі треба переформатувати політичне поле, мають відбутися вибори в місцеві ради.
Дуже багато всяких домислів, що в нас тут своє феодальне князівство. Дурниця. Ми сидимо тут цілими днями й от чим займаємося, — бере карту Дніпропетровської області. По її кордонах червоними колами обведені блокпости. — Де які блокпости посилити, де прибрати, де передислокувати. Реально поки що про майбутню владу ніхто навіть не задумується. Вирішуємо тактичні завдання. Але, справді, до мене щодня приходять люди і кажуть: "Так коли вже будуть вибори і коли ви нас очолите?" От із Кривого Рогу приїжджали уламки партії "Сильна Україна".
Хотіли зробити вас своїм обличчям?
— Не знаю, що вони хотіли. Перше питання було таке: "Що ви думаєте з приводу майбутнього?" Реально ця затребуваність дуже сильна. У мене ж багато тут людей буває. Але ніхто не придумує партію Коломойського чи ще когось, і не думає нікуди приєднуватися. Ми це навіть не обговорюємо. Займаємося податками, медичним забезпеченням, продуктами. Масу питань намагаємося вирішувати в поточному режимі, щоб не було дестабілізації. Можливо, тому ми і є прикладом для всієї країни. Бо працюємо по 20 годин на добу. А там — побачимо.
Можна досягнути компромісу з Путіним?
— Моя точка зору, етнічного росіянина: Росія — це країна, яка ніколи не нажереться. Путін не заспокоїться навіть в силу своїх психологічних і ментальних якостей. Він створив телевізор, у який сам тепер і повірив. Україна зараз нагадує Ізраїль 1948 року. Коли в нас, умовно, на десятеро солдатів — три автомати, а з усіх боків атакують озброєні банди. Тільки в Ізраїлі це були араби, які щодня нападали на єврейські поселення. У нас є і свій Сектор Гази — Крим, через який продовжуватимуться провокації. Треба відгороджуватися 4-метровою огорожею.
Нам звідси здається, що в Ізраїлі — всі євреї. Але насправді ця країна — велике клаптикове покривало. Ідеш, а назустріч — негр. Питаєш: "Що таке?". Відповідають: "Вони — з Ефіопії, прийняли юдаїзм ще при цариці Савській". І тут же зустрічаєш блакитноокого блондина, іммігранта з Німеччини. І він теж — єврей. Євреї, які емігрували з Грузії, і євреї, які прибули з Ємена, ніколи не знайдуть спільної мови між собою. З усього світу там зібралися люди, але гіперцінністю для них є існування самої країни Ізраїль. Те, що стосується суверенітету, цілісності й незалежності країни — відкидає одразу всі протиріччя. В ізраїльтян є гіпермета — це їхня держава. І нам треба вчитися цього в них. Ми можемо говорити будь-якими мовами, ходити до різних церков й одне одного не любити, але в нас є одна країна.
На своїй посаді ви стежите за цінами, контролюєте житлово-комунальне господарство, багато зустрічаєтеся з людьми. Не нудно цим займатися?
— Коли зайшов у цей кабінет і мені понесли всі ці документи, — показує на стос паперів на робочому столі, — сидів і думав: Господи, навіщо я сюди прийшов? Але втягнувся. Що робити? Батьківщина сказала "треба". В один момент розумієш: якщо не ти, то хто? Ми добре відчуваємо відповідальність — і за область, і за країну. Тому маємо підставити їй плече. Коли на Сході все це неподобство заспокоїться — можна буде подумати і про відпустку, і про те, як перейти в іншу іпостась.
Ми змогли створити команду. У нас щодня — оперативна губернаторська планірка: обговорюємо всі питання, розкидаємо їх, хто що має вирішувати. Тому коли говорю про ЖКГ, про ціни на продукти, я не займаюся цим особисто. Цим займаємося всі ми. Ми одночасно в колективній роботі — і отримуємо колективний результат. Також мій напрям: громадські організації, політичні партії. Ми дуже достойно провели президентські вибори. Не було жодного підкупу чи адміністративного тиску — вперше за всю історію українських виборів. Люди як хотіли, так і голосували.
У нашій корумпованій державі складно повірити в щирість намірів "підставити плече". Є якась вигода?
— Ніякої. На цьому місці крали мільйони, ми ж тільки докладаємо. Я в себе в офісі не був три місяці. Добре, що наш бізнес — торгові центри — не вимагає оперативного управління. Маємо керуючого партнера, якому передали всі права після того, як пішли на держслужбу.
Проблем тут дуже багато. Коли сидиш у броньованому "Мерседесі" чи у приватному вертольоті — ясно, що не бачиш усього горя. Тут по-іншому. На цій роботі є речі, які не можна виразити в грошах. Коли допомагаєш чимсь, вирішуєш чиюсь проблему — люди вдячні. А це багато коштує в моральному аспекті. Зараз у суспільстві — психоемоційний вибух: у зв'язку з війною, з економічними проблемами, колосальною пропагандою з боку Москви. Жодна нормальна психіка цього не витримає. Не розумію, як це витримую я.
Земляки мільярдери Віктор Пінчук чи Сергій Тігіпко якось допомагають вам, команді Коломойського?
— З одним із чоловіків, якого ви назвали, у нас була розмова. Кажемо: "Ну ось, дивіться, є батальйон "Дніпро-1", є фонд допомоги жертвам антитерористичної операції. Допоможіть". Відповідає: "Не хочемо, бо таким чином ми капіталізуємо ваше ім'я". — "У сенсі? Це ж не нам, це — на захист". Каже: "Ваша активність має зворотний ефект. Ви дратуєте сепаратистів". Це називається "відкупитися від власної совісті". Люди придумують неймовірні історії, домішують туди особисті образи, небажання щось робити, жадібність — не знаю, що ще. При тому в них — усе добре: діти тут вчаться, мають бізнес.
Просив і місцевих підприємців перерахувати гроші у фонд батальйону "Дніпро-1". Спершу відповідали, що тепер — складно. Я їм: "Дивіться, зараз виїжджає машина, і ви поїдете на екскурсію в "Донецьку народну республіку". У залізній клітці. І подивитесь, як там з інвестиційним кліматом". Дуже добре допомогло.
Чому на Донбасі не змогли переломити ситуацію. Адже там теж є впливові люди.
— Ми в Дніпрі одразу зайняли відверту проукраїнську позицію й не намагалися отримати якісь преференції від уряду в Києві. На відміну від сусідніх місцевих еліт, не називатиму прізвищ, не намагалися одним задом всидіти на двох стільцях. А вони хотіли собі приготувати смачну вечерю, шашлик, а в результаті спалили власний будинок. Випустили джина, якого назад не змогли загнати. Дніпропетровськ — не Донецьк. Ми тут об'єднали навколо себе нормальні сили.
Ви перестали носити годинник за 50 тисяч доларів. Посада змушує бути простішим?
— Коли приходять люди і вимолюють пару гривень, а в мене годинник за 50 тисяч — це неправильно. Але я ще раніше недоумкам із минулої влади казав: "Вас винесуть вперед ногами. І не тому, що мені так здається, а тому, що я спілкуюся з таксистами й будівельниками".
2,5 тонни харчів українським солдатам зібрали за два дні дніпропетровці. Збір продуктів провели волонтери акції "Допоможи українській армії" біля чотирьох великих торгових центрів Дніпропетровська. Відвідувачам центру пропонують придбати щось і армійцям. Кажуть, люди купують усе — від капусти до сковорідок. Щочетверга зібране передаватимуть на фронт.
У минулі вихідні Дніпропетровськ оплакував десантників, загиблих у підбитому над Луганськом літаку. Із 49 загиблих 32— дніпропетровці. Жалоба в місті триватиме до 27 червня.
Об'їздив мотоциклом понад 50 країн
Борис Філатов майже все життя прожив у Дніпропетровську. 1993-го з відзнакою закінчив місцевий університет одразу за двома спеціальностями — правознавство й історія. Займався викладацькою й науковою роботою. Захистив кандидатську дисертацію, у 21 рік ставши наймолодшим кандидатом юридичних наук в Україні.
2000-го Філатов отримує ліцензію на адвокатську діяльність. Одразу починає співпрацю з групою "Приват", відстоюючи її сторону в боротьбі за різні підприємства. Діяв і в інтересах інших бізнес-груп. 2005 року став офіційним доларовим мільйонером.
Після цього відходить від активної адвокатської діяльності, захоплюється журналістикою й подорожами. Протягом п'яти років на місцевому телебаченні вів програму "Губернські хроніки" — про роботу й життя місцевої еліти. Як мандрівник побував у понад півсотні країн, об'їздив Азію, Західну Європу, Північну Америку, країни колишньої Югославії, Африку. Про кожну з подорожей зняв документальні фільми.
Борис Філатов захоплюється історією, етнографією та культурою Японії. Має велику колекцію японських статуеток нецке.
2011 року заплатив $200 тис. за можливість облетіти земну кулю на суборбітальному човні "Вірджин Гелектік", таким чином 5 хв. побути в невагомості. Політ має відбутися цьогоріч.
Одружений, має доньку.
2 
1
Коментарі
13