— Нужно что-то делать, терпеть эту власть уже невмоготу, — каже киянин 52-річний Олександр Равенков. Він із понеділка щодня приходить під Центральну виборчу комісію на площі Лесі Українки в столиці.
Позавчора о 13.30 Олександр дістає з пакета бутерброди з ковбасою і квашені огірки. Пригощає Валентину Васьків, 65 років.
— Никогда не думали, что станем такими голодными и нищими, — каже жінка. — Везде одна несправедливость. Вот Азаров недавно сказал, что нужно брать лопаты и работать. А чего же он это своему сыну не сказал? Послал его на Мальдивы и домик там прикупил ему.
— Хіба можна жити з цими реформами? — Олександр відкушує половину огірка. Він все життя працював провідником. Зараз — на пенсії, після інсульту отримав другу групу інвалідності. — Рік тому попав у лікарню. Поклали в реанімацію. Замість того, щоб рятувати, написали величезний список ліків. Сказали: "Оце купите, і ми вас лікувати почнемо". А в мене ліву сторону геть відібрало. Куди не кинься — скрізь несправедливість. Усі розуміють, що вибори сфальсифіковані. Якби правильно рахували, вони в своєму Донбасі не набрали би більше 15 відсотків голосів. Учора тут були люди з Краматорська. Розказували, що члени комісії пачками кидали бюлетені в урни. На Донбасі все їхнє. Спробуй щось проти сказати, зразу роботу втратиш.
У Києві таких масових фальсифікацій не було, то тут "Свобода" на друге місце вийшла. Я теж за них голосував. "Свобода" — єдина партія, що може протистояти цій банді.
За кілька метрів викладач психології столичного інституту телекомунікації та інформатизації 72-річний Анатолій Коваль обіймається з на три роки старшим Віктором Павленком.
— Де б ми ще з вами зустрілися? — чоловіки тричі цілуються у щоки. — Ми в одному під'їзді живемо, ціле літо вечорами в дворі грали в шашки. А це вже місяців зо два не бачилися. Я сюди приходжу вранці перед роботою і, як повертаюся додому, забігаю годинки на 3-4, — розповідає Анатолій Микитович. — Нам в інституті відвідувати такі зібрання забороняють. Я з кафедри один ходжу сюди, бо вважаю себе націоналістом. Мене керівники за це не вичитують, але кажуть: "В інституті свій націоналізм не розповсюджуй". Та як семінари проводжу, втриматися не можу. Розказую про це все дітям. То половина слухають і просять продовжувати, а інші — вдають, що не чують. У понеділок тут міліціонери і "беркутівці" пробували демонтувати намети. Тоді саме Андрій Іллєнко виступав. Я пропхався вперед і почав казати міліціонерам: "Хлопчики, вам батьки розказували про події 2004 року? Тоді міліція перейшла на сторону простих людей". До мене підійшов чоловік у цивільному і питає: "А як вони на вашу сторону перейдуть, ви їм роботу дасте?". Потім сказали, що то був полковник міліції.
— Ви не голодні? — питає Анатолія Коваля киянка 68-річна Станіслава Степанова. — Ми тут яблук купили. Якась бабуся продавала по 3 гривні за кілограм. Увечері чогось ситнішого принесу. Вчора два пакети бутербродів із салом зробила, то за 20 хвилин всі поїли.
Анатолій Микитович відмовляється. Каже, недавно обідав.
— ЦВК існує для того, щоб заробляти гроші, — говорить Станіслава Степанова. — Соромно, що перед цією будівлею, серед цих бісів стоїть пам'ятник Лесі Українці. Тут же нічого духовного і близько немає. Раніше тут була фетрова фабрика, а тепер хтось побудував багатоповерхівку для багатіїв. Он в тому будинку три поверхи купив собі Ян Табачник. А наші діти ніколи собі навіть однокімнатної купити не зможуть. Мій онук закінчив політех з відзнакою. Зараз навчається на другому курсі аспірантури. Оце недавно влаштувався на роботу, то його там кинули на 32 тисячі гривень. Зарплату платили в конверті, а потім їх жаба задавила, що платять йому гроші. Кілька місяців нічого не виплачували, а тоді сказали: "В нас є тільки 7 тисяч". Він написав заяву про звільнення і не взяв ні копійки.
78-річна Ніна Ковальчук приїхала з Нової Каховки на Херсонщині. Завтра вранці летить в Італію до доньки.
— Хватить жить так. По 40-50 років одробили, а маємо пенсію на рівні тих людей, які зовсім не працювали. Влада робить усе, щоб ми побистріше пішли у свій рідний дім — на той світ. А все для того, щоб не платить пенсію. Людина пенсію заробила, а отримувати її не буде. Все державі йтиме. Рада, що дочка цього всього не бачить. Вона вийшла заміж за італійця. Вже 12 років у Римі живе. Як приїжджає, каже: "Не страна, а обдираловка. За справку нужно 300 гривен заплатить, за печать — 500". Я на мітингах часто буваю. 2004-го кілька разів на Майдан приїжджала. Привозила протестуючим пиріжки і закрутки. Тоді всі вірили, що обстановка на краще поміняється. А сюди одні пенсіонери приходять. Молодь розуміє, що це нічого не дасть.
3 
1
Коментарі
4