Через тиждень після того, як у Львові пікетували бізнес місцевих "регіоналів", домовляюся про зустріч із головою обласної організації Партії регіонів 58-річним Петром Писарчуком. Він запрошує в торговельно-виробничий комплекс "Південний", що йому належить.
У суботу зранку з колонок чути Службу божу, яку правлять у маленькій церкві на ринку. Секретар телефоном запрошує пройти в офіс партії на третьому поверсі Весільного дому. Тут продають сукні та аксесуари. Перед останнім, 3-м поверхом, зустрічає охоронець. Не пропускає без секретаря.
— Я не був ні у Львові на майдані, ні в Києві, — розказує Петро Іванович. Запрошує сісти за стіл для нарад. — Трошки по-іншому зліплений. Не схвалюю майданів. У країнах, де політики є зрілими і справді державниками, не закликають людей допомагати їм вирішувати свої політичні суперечки. Ні в Конституції, ні в законодавстві України не передбачена така форма розв'язання державних проблем, як "Майдан". Мирний протест і Майдан із барикадами і блокпостами — це різні речі. Не бачимо такого ні у Вашингтоні, ні в Берліні, де панує закон і люди шанують державу й одне одного. А хіба в Каїрі чи Кабулі.
Мирний протест має бути спрямований не тільки "проти", а і "за" щось. За те, щоб у вищих навчальних закладах підняти рівень викладання, за чесні заліки й екзамени. А коли чуємо в основному "зека геть!", то це принижує не тільки тих, хто це кричить, і не стільки президента Януковича, як Україну і кожного з нас. Бо є ж велика частина таких самих громадян, які голосують за цього президента, обрали його чесно — і це визнала вся Європа. Це принижує виборців, які мислять інакше.
Але я дуже вітав студентів у перші дні, коли піднялися і заявили, що хочуть у Європу. Це було добре ще й тому, що допомагало президенту. Він отримав додаткові аргументи, міг сказати Росії: "Ось бачите, у нас молодь цього хоче, це ж не я собі сам придумав". А вже далі це спотворилось на руйнівну стихію і фактично загрозу громадянської війни. Тут є вина і опозиції, і влади. Вже не видно європейського вибору. Йдеться про збереження соборності.
Як би мав виглядати мирний протест?
— Це не повинно заважати іншим. Якщо зібрання проводиться в нічний час, то треба вибирати якесь спеціальне місце — може, стадіон. Бо за справжньої демократії шанують кожну людину. Нехай на майдан у Львові вийшли 50 тисяч, але це лише кожен 16-й житель міста. А коли починали лунати заклики до розправи з Партією регіонів, до бойкоту товарів фірм "регіоналів", то це вже шлях не до Європи, а назад у ХХ століття.
Діти-онуки теж не ходили?
— Я не цікавився. Не кажу їм ні йти, ні не йти. Удома політичних питань не обговорюємо. Знаю одне: і я, і мої діти — за європейський вибір давно.
За останній час якісь дорікання чи закиди у свій бік чули?
— Люди зараз накручені, у всьому винять Партію регіонів. Чомусь. Хоч на Львівщині нас взагалі немає в чому винити, бо партія тут ніколи не мала влади. Ніколи ми ні бюджетом не розпоряджалися, ні рішень в обласній раді не приймали, нікого не утискали.
Колеги по партії що кажуть?
— Неприємно їм бути без вини винуватими. Вони ж не давали команди розганяти Майдан, бити дітей. Теж засуджують насильство.
Взагалі ж однопартійці кажуть, що злодії сьогодні пошановані. Ті, що сидять у Львівській міській раді, крадуть комунальне майно. Вони — герої. Закликають бойкотувати "Родинну ковбаску" "регіонала" Олега Барана. А він обробляє 7 тисяч гектарів землі, має 70 тисяч свиней, утримує 20 ферм, дає тисячам людей роботу, платить податки. То з такими підходами ми дійдемо до Європи швидко?
Скільки лишилося "регіоналів" на Львівщині?
— Повтікали з партії слабаки. Розпалася фракція у Львівській міській раді. Було там шестеро, троє пішли. Але на стратегічні рішення міської влади вони впливу не мали. Ну, якщо людям від того стало легше жити, то добре. Ця фракція розпалася через необільшовицький тиск найбільшої фракції у міській раді "Свободи", що піддавала моральним тортурам, погрозам отих трьох людей. Вони не витримали. Один із них — професор — прийшов до мене і плаче. Каже: Петро, вибач, але я боюся за своїх дітей. То що я мав йому відповісти?
А в області налічується 14 тисяч партійців. Вийшли менше, ніж піввідсотка.
Партія регіонів Львівщини самостійно приймає рішення. Хоч це і не подобається в Києві. І гасла Партії регіонів у Донецьку та у Львові — трохи різні.
Чим ви відрізняєтеся?
— Ми — за єдину соборну Україну, за те, щоб говорити українською, щоб не ворогувати. Намагаємося уникати агресивних зневажливих ноток щодо опонентів. Мер Єнакієвого може говорити: "Ми покажемо тим бандерівцям", а ми собі не можемо дозволити сказати: "Ми покажемо тим донецьким".
І "Батя нас не кине".
— Ми намагаємося додати нашій партії терпимості та європейськості.
Слово "регіонал" вам подобається?
— Ідея дуже добра. Тому що в Україні є дуже різні за культурою, мовою, поглядами, історією регіони. І треба почути і врахувати інтерес кожного з них.
Не шкодуєте, що в "Регіонах"?
— Мені всі кажуть: от якби ти не був у тій партії, то вже давно став би мером Львова. А до чого тут партія? Я постійно на виду у львів'ян, і все, що можу, вже їм показав. А крім посад і благ, є щось інше, людське. Ну, давайте тут усі підемо за "Свободою", на сході країни — за "Регіонами", у Криму — за Росією. І порвемо Україну на шматки?
Політолог Віктор Шевчук вважає, що ідеальним губернатором Львівщини був би Писарчук — і місцевий, і добрий господарник, і до того ж представник партії влади. Чому ви досі не губернатор?
— А я звідки знаю, чому мене не кличуть. Я не їздив у Київ випрошувати, не давав хабарів за цю посаду, а просто чекав. Якби на мене такий хрест упав, я би намагався щось добре зробити для області. Але раз мене ця чаша оминула, не маю ніякої образи до президента. Може, він береже мене від чогось.
Що нам робити далі?
— Зупинитися, віддихатися, висповідатися всім політикам і сісти за переговори. Кожне слово треба зважити і закликати людей не до трощіння, погромів, а до миру.
Який компроміс на сьогодні: віддати опозиції кілька міністерських крісел, призначити дострокові вибори?
— Якби я був там, де приймають рішення, опозиції віддав би все. І гарантую, що через рік зібрався би не менший Майдан проти неї.
Кілер влучив у живіт і голову
Петро Писарчук народився у селі Чемеринці на Львівщині. За освітою — інженер-теплоенергетик. Газифікував 20 сіл власним коштом, 20 млн грн пожертвував на відновлення Золочівського замку. Фінансував реставрацію понад сотні храмів.
— Якщо тобі Бог дав можливість заробити, то поділися з іншими, — каже Петро Писарчук.
На його ринку "Південний" працюють близько 1200 підприємств. Усіх продавців і власників знає в обличчя. Також тут є дитячий садок, школа, спортивний зал, безкоштовна боксерська школа і басейн для дітей, футбольний зал, розважальний клуб, кафе і ресторани.
Був народним депутатом Верховної Ради трьох скликань. Із 2005 року — член Партії регіонів.
У шлюбі вдруге. Дружина, 34-річна Оксана, очолює медичний центр "Довіра" на "Південному". Батько шістьох, рідних та всиновлених, дітей. Є чотири внучки.
2001 року на Писарчука скоїли збройний напад. Кілер влучив у живіт і голову. Молодика досі не знайшли.
1 
1
Коментарі
9