"Нє, я не підходжу близько, страшно"

23 січня на Соборній площі в Черкасах люди спостерігають, як мітингувальники намагаються захопити обласну адміністрацію.

— Чого ти їх жалієш? Міліція знає, чого стоїть, — каже чоловік, на вигляд років 35, жінці поруч. Дивляться, як молодь шбурляє в будівлю цеглу. — Вивезуть тебе у лісосмугу, стягнуть труси. Тоді по-другому говорити будеш. Он мужика на морозі розділи уроди, і хоч би шо їм. Хай ловлять тепер кірпічі.

— Нас тут три тисячі, тьма людей, — розповідає комусь по телефону жінка в береті. На площі у цей час півтисячі осіб. — Янучара має здатися. Діти б'ють вікна, кидають салюти, беремо штурмом. Ура! Прорвалися! Нє, я не підходжу близько, страшно. Після такого губернатор має піти у відставку. Хочу жити, як італьянські старушки. Щоб китайки в мене готовили, убирали. І пенсія була тисячу євро.

Неподалік стоять двоє хлопців, років по 17.

— Мама дзвонила, бачила по тєліку наш штурм. Каже, що впізнала мою куртку. Як тобі подзвоне, то кажи, що ми були в гуртожитку.

— Мій тато сам на Майдані, але мені сказав не сунутися нікуди. Я, як сюда йшов, мобілку оставив. Пойме де, — відказує товариш.

У Полтаві двоє 50-річних жінок ­перечитують гасла, почеплені на ­намет.

— У мене син у Київ перед Новим годом поїхав. Думаю, опасно там — ну, то його рішення. І знакомі усі хвалять, мол, мужик. А він через три дня приперся з півтора тисячею гривень. Питаю: "Нєужелі за Майдан платять?". А він голову опустив: "Це я на антимайдані заробив". Чуть не вбила скота, — розказує одна другій.

На Театральній площі у Вінниці збирається мітинг.

— Я хочу, чтобы не было оружия у людей на Майдане вообще. Иначе эти стычки не прекратятся. Запретить строго-настрого, — 40-річний чоловік розмахує руками. — Выходили как мирные демонстранты, а теперь "Беркут" крайний оказался.

— Ти що, "Беркут" захищаєш? Ах ти ж падлюка! — бере його за барки 55-річний чоловік у жовтій дублянці. Їх розбороняють троє мітингувальників.

Продавщиця в пуховій хустці на він­ницькому ринку Урожай пропонує моркву, картоплю і цибулю:

— Забирайте, віддам дешевше. Бо дуже холодно.

Біля неї зупиняється жінка у світлому пуховику, питає, скільки коштує цибуля. Та відповідає: "9 гривень". Жінка дістає гроші, просить кілограм і водночас продовжує розмовляти по телефону:

— Да, Маринка каждый день потихоньку бегает к Максиму, носит ему бутерброды и горячий чай. Да, никто не думает о том бедном "Беркуте". Пока всю смену не отстоят, ни покушать, ни погреться не отпускают.

Простягає продавщиці 10 грн, та береться в боки й каже, що треба 15.

— Как 15? Вы же только что сказали, что 9.

— А ви йдіть за дотацією до "Беркута". Він добавить.

×