У В"ячеслава Кириленка, 38 років, тісний кабінет у будівлі комітетів Верховної Ради на вулиці Банковій у Києві. Столи завалені паперами. Жодних власних речей. Кириленко виходить з-за столу і тисне руку. Сідає на стільці поряд.
— Я взагалі не люблю сидіти в кріслах, — озирається на стіл.
Каже, що там сидіти незручно, тому в кріслі зазвичай сидить помічник або прес-секретар.
Останній місяць він майже щодня бував на Банковій, зустрічався з президентом. Через це зокрема кілька разів відкладалося й інтерв"ю для "ГПУ".
Ви хотіли б очолити оновлену "Нашу Україну"?
— Якби це було так, то вступив би до її лав напередодні або навіть у день другого етапу з"їзду (11 листопада. — "ГПУ"). І тоді це все можна було б реалізувати. Але я цього не зробив. Головне завдання зараз — повернути партії рівень популярності, який вона мала ще півтора року тому. Зробити це буде важко. Але необхідно.
То все ж таки...
— Станом на сьогодні питання з лідером вирішене. У партії є почесний голова — президент, є і голова ради партії.
Але воно стоятиме вже у березні, коли переобиратимуть керівника. Очевидно, висуватимуть і вашу кандидатуру?
— Я не можу коментувати того, що всі кажуть. Розповідаю, що є зараз.
Говорите, що партії треба повернути популярність. Як це зробити?
— Потрібно активізуватися. Політична поведінка партії має бути прозорою і зрозумілою. Свого часу саме за це її підтримували. Останні два місяці президент якраз намагається цього домогтися. Усе, що відбувається в "Нашій Україні", проходить публічно. Вона найбільш відкрита партія. І це неминуче приведе до її нової якості.
Таке враження, що якість останнім часом переважно погіршується...
— Вона не погіршується після виступу президента на першому етапі з"їзду. Після цього в партії відбулися жорсткі дискусії щодо її майбутнього. Висновки зроблено. Президія кардинально оновлена. Я вважаю, що всі закиди на адресу "Нашої України" враховані. Остаточні зміни закріпить наступний з"їзд, який має відбутись у березні.
Зараз говорять про необхідність об"єднання демократичних сил. Чому цього не зробили після помаранчевої революції?
— Це була помилка всіх. Тоді ті, хто підтримував президента, мали б об"єднатися в єдиному блоці "Наша Україна". Не можу точно сказати, чому цього не сталося. Я тоді працював міністром праці й соціальної політики. Об"єднавчим процесом займалися керівники партій. Наскільки це їм вдалося, можна судити зараз.
Не вважаєте, що частина відповідальності за проблеми "Нашої України" лежить і на президентові?
— За що він має відповідати? Президент сказав своє слово на з"їзді. Воно в основному враховане.
Головне завдання зараз — повернути партії популярність
Хіба Віктор Ющенко має лише звертатися з посланнями і не нести жодної відповідальності?
— Президент є главою держави. Не думаю, що у першу чергу на цій посаді він має опікуватися ще й партійними справами. Було керівництво партії, яке й відповідає за всі її успіхи та невдачі.
Чи остаточно спалено мости між "Нашою Україною" і БЮТом?
— Якщо будемо думати, як запобігти реваншу, то про жодні спалені мости не може бути й мови. А якщо всі будуть думати тільки про свою першість, тоді знову будемо вести нескінченні дискусії всередині демократичного табору. А реваншисти остаточно візьмуть владу у всій країні.
Чому не створите в парламенті єдиної опозиції?
— Ми вже спільно працюємо, і голосування по ключових питаннях у нас спільні. Єдина парламентська опозиція вже фактично існує. Мені здається, що це основний здобуток за останні два місяці.
Чому у вашій фракції зазвичай кожен голосує, як хоче?
— Бо ми найдемократичніша фракція й поважаємо думку кожного.
Така демократичність не заважає?
— Ні, вона заважати не може. Хоча справді, будь-яка дискусія має завершуватися прийняттям рішення, і вся фракція має його дотримуватися.
Чому ж "Наша Україна" ніколи так не робить і не голосує одностайно?
— Майже завжди намагаємося так робити. Але нам непросто. До блоку входять шість партій, а ще ж є й позапартійні. Такої ситуації немає в жодній фракції нинішнього парламенту.
Як вам удалося спочатку стати міністром, а потім і віце-прем"єром у такому молодому віці?
— Ну, були в уряді й молодші міністри. Це просто відображає підхід Віктора Ющенка до підбору команди. Він хотів привести нових людей.
Ким би ви були, якби не стали політиком?
— Я й зараз можу працювати за спеціальністю. Я науковець, викладач. Хоча, звичайно, не маю ні наукової, ні викладацької практики.
А коли вирішили стати політиком?
— У студентські роки брав активну участь у суспільних процесах. Тоді ми утворили Українську студентську спілку. А з нею — перший Майдан — студентське голодування 1990 року. Усе це відбувалося паралельно із навчанням. Я ніколи не розділяв, і тим більше не протиставляв, громадську й професійну діяльність. Так само робили мої друзі. 1998 року мене обрали народним депутатом, і я зосередився на цій роботі.
Що зараз думаєте про діяльність урядів Тимошенко і Єханурова? У чому помилялися?
— Головною помилкою було те, що 2005–2006 роки пішли на з"ясування стосунків усередині демократичних сил і навіть всередині самих урядів. Це призвело до поразки на виборах. Але нічого невиправного немає. Кожен з нас робив те, що міг. У тих, що робили свою роботу, не було часу на критику опонентів всередині уряду.
Таких була меншість?
— Думаю, що все ж таки нас була більшість. Але критиків люди більше помічали.
1968, 7 червня — народився у смт Поліське на Київщині
1992 — голова Української студентської спілки
1993 — закінчив Київський університет ім Т.Г. Шевченка; голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Молодий рух", член Народного руху України
1997 — кандидат філософських наук
1998 — народний депутат України
2002 — заступник голови Української народної партії; народний депутат України від блоку Віктора Ющенка "Наша Україна"
2005 — міністр праці та соціальної політики України; віце-прем"єр з гуманітарної політики
2006 — народний депутат України
Коментарі
1