Світ живе ностальгією за минулим, Україна — майбутнім

Пробуй знов і знов. Це єдине, що я побажав Україні та українцям у День гідності та свободи.

Америку, Росію, Польщу, Угорщину, Туреччину чи Іран можна пробувати "зробити великими знову". Бо в них є своя "золота доба" в минулому. Історія наразі грає проти них. Тому Трамп і Путін, Качинський та Орбан, Ердоган і Хаменеї намагаються історію зупинити й реставрувати. У нашій новітній історії нема "золотої доби". В минулому на нас чекає попелище. Руїна, а не ренесанс. Тому ми приречені щосили крутити педалі, аби не впасти. А коли падаємо — підніматися. Пробувати знов і знов. Бо для нас історія — це майбутнє, а не минуле. Це шанс збудувати свій дім з нуля.

Так, ми щодня робимо безліч дурниць. Талановито змінюємо погане на гірше. Але коли здається, що Україну забетонували чи заморозили, звідкись у нас беруться сили на ще одну спробу. На ще одну помилку чи експеримент. Ми спинаємося на ноги — і йдемо вперед. Раз у раз б'ємося лобом об стіну, але не втрачаємо віру, що вихід є.

Світ забуксував. Усе більше живе ностальгією за часом, коли великим "хотілось і моглось". Українцям вона чужа. Бо в тому минулому не було місця для України. В майбутньому для неї місце поки що є. Тому так бурхливо й відчайдушно ми сперечаємося про майбутнє. Наш корабель так носить хвилями історії, нас усіх так нудить від цього історичного шторму саме через брак історичного якоря. Через невідомість маршруту й відсутність "рідної гавані", в яку можна повернутися.

Ми приречені або створити власне майбутнє, або зійти на берег історичного процесу. Третього не дано. Але доки ми пробуватимемо знов і знов, історія на нашому боці.

×