Із Володимиром зустрічаємося у сквері неподалік мерії молдавського міста Бендери. У центрі між лавками — металева конструкція, що нагадує кремлівську зірку. Навпроти — книгарня "Поиск". Її рекламують як найбільшу у Придністров'ї. У крамниці жодної книжки українською, хоча мова має статус державної.
Із Володимиром розмовляємо російською.
Чи коректно порівнювати Придністров'я з Кримом?
— Ці історії схожі за наслідком, але різні за причинами. У Придністров'ї лише Бендери історично були частиною Молдовського князівства. Решта території такою не була, Тирасполь і Рибниця — українські землі. І залишалися ними до часу, коли 1940 року за пактом Ріббентропа-Молотова територія нинішньої Молдови відійшла від Румунії до СРСР. Сталін відкраяв від нових земель шматок на півночі та приєднав до Чернівецької області. А Південну Бессарабію — до Одещини. А до того, що лишилося, приліпив смужку із промислових міст на лівому березі Дністра. Таким чином, Україна за рахунок свого потенціалу повинна була "піднімати" Буковину й південь Бессарабії, а Придністров'я мало допомогти новоутвореній радянській Молдові.
Після Другої світової сюди почали прибувати російські спеціалісти. Мої батьки приїхали 1957-го. І коли 1990 року в Кишиневі вирішили перейменувати молдовську мову на румунську і зробити єдиною, такі люди стали рушійною силою для утворення Придністров'я. Вони активно виступали за відділення. На референдумі за це проголосували 98,2 відсотка.
У Кишиневі думали приєднатися до Румунії. Це був би кінець — у всіх відношеннях. У Румунії 1992-го була шалена бідність, електрику вмикали на дві години на добу. Ми збирали старий радянський одяг, везли його туди й продавали.
А в Придністров'ї була промисловість. Люди, певно, подумали: не пропадемо?
— "Дідусь" Ігор Смірнов казав, що житимемо, як за комунізму. Але мрії лишилися мріями. Жити краще не стали.
Чому називаєте першого президента дідусем?
— Його всі так називають. Він же 20 років при владі був, від початку незалежності. І далі був не проти керувати. Та на останніх виборах програв. Було ще двоє кандидатів — Ігор Камінський та Євген Шевчук. На першого поставила Москва, і на російських каналах почали показувати компромат на Смірнова: мовляв, накрав грошей і накупив собі нерухомості у Москві. У другий тур Смірнов не пройшов. Але оскільки Камінський нічого чітко про свої плани на посаді президента сказати не міг, його теж не особливо підтримували. Шевчука на телебачення майже не пускали, але він об'їхав усю республіку, багато розмовляв із людьми. І виграв.
Чому Смірнов не зміг утримати владу?
— Набрид. При ньому нічого не змінювалося, одні й ті ж керівники всюди. Та й старий Смірнов уже, 72 роки.
Я голосував за Шевчука. Надії на нього покладали більші, ніж у результаті отримали. Але так завжди, мабуть. За два роки, що він при владі, змін особливих немає. Правда, уряд повністю змінив: тепер там молоденькі дівчата, прем'єрці — 40 років. "Гаремом Шевчука" наших міністрів у народі називають. І чи це на краще, важко сказати.
Придністровці з автоматами воювали за свою республіку, а тепер їздять на риболовлю в Молдову.
— У нас не було етнічного конфлікту, як, приміром, на Кавказі, де азербайджанці ненавидять вірмен і навпаки. Конфлікт був політичний. Іноді під час бойових дій у момент перемир'я люди цигарками перекидалися й вино одне одному підганяли. Були запеклі націоналісти, а були й такі, що в Афганістані недавно разом воювали, а тут по різні боки барикад опинилися.
Повернення до Молдови можливе?
— Молдова щодо Придністров'я допустила помилку. І я щиро хочу, щоб Україна не повторила її по відношенню до Криму й Донбасу. За 23 роки нашого роздільного проживання жоден молдовський лідер не зробив так, щоб показати придністровцям: у нас усе добре, права російськомовних не утискаються, боятися нічого. Вони, навпаки, зробили ставку на Румунію: а це — найбільше, чого люди тут бояться.
Якби в Кишиневі на початку 1990-х сказали: люди, буде дві офіційні мови, організовуйте місцеве самоврядування — Придністров'я як такого не було б! Можна було б і без двох мов: але замість забороняти російську, хай би відкрили курси вивчення молдовської. А зараз у мої робочі обов'язки входить розповідати про придністровський конфлікт із точки зору Тирасполя. Свої думки вставити не можу, бо звільнять нахрін.
Київ в жодному разі не має перекривати Криму воду, електрику чи щось інше. Навпаки, треба показати: люди, Україна до вас з усім серцем, ви — наші громадяни. І тоді вони за якийсь час повернуться.
У Придністров'ї можна дивитися п'ять українських телеканалів. Однак люди продовжують вірити російській пропаганді. Вони не здатні порівнювати факти?
— Пояснюю на прикладі батька. Типовий вечір: він дивиться телевізор, я сиджу в інтернеті. Тоді розмовляємо, я пояснюю — що й до чого. Він ніби все добре розуміє. А потім вмикає російські новини, і за півгодини хоче назад, у СРСР. Московське телебачення спілкується з людьми у стилі, знайомому їм із дитинства. Вони готові, щоб їх надурили.
Досі хочуть у Росію?
— Так. Смірнов 2006-го провів референдум, і 70 відсотків висловилися за приєднання до Росії. Зараз, думаю, теж понад 50 відсотків буде. Люди живуть у цьому очікуванні роками. Невизнаність республіки відгукується багатьма негативними моментами в нашій економіці, політиці. Народ утомився, готовий приєднатися хоч до чорта. Але не до Молдови.
А до України?
— Це був основний вектор, коли Придністров'я створювали. Була й офіційна пропозиція об'єднатися. Але тодішній президент України Кравчук одразу сказав: "Ні".
Я сподівався побачити у Придністров'ї радянський "пейзаж" із занепалими сільпо. А тут добре розвинений ринок.
— У цьому плані все нормально. Магазини, кафе активно відкриваються.
Роботу у Придністров'ї знайти можна. Частину підприємств купила Росія — вони працюють. Певний час зарплати в Україні були вищі за наші. Тепер десь однакові. А от ціни відчутно вищі, ніж у вас. Хіба що горілка дешевша. Якось говорив із любителями хильнути. Вони спершу: "О, у Росії було б добре". А потім подумали хвилину: "Але ж там горілка така дорога… Ні, не хочу". А в нас бюджетна: один долар — півлітра.
"Україна видала по 100 карбованців"
Володимир (ім'я змінене) народився наприкінці 1970-х поблизу Тирасполя. Під час придністровського воєнного конфлікту 1992 року його родину евакуювали до Одеси.
— По 100 карбованців нам Україна видала, — згадує. — Я студентом був, тож усе в горілці вимірював. За ці гроші можна було купити 10 пляшок горілки "Вишневий садок". Продавалася тоді така.
В Одесі здобув вищу гуманітарну освіту. Одружився з місцевою дівчиною, але згодом розлучився. Через проблеми із житлом повернувся до Придністров'я, де має квартиру. Каже: якби не висока ціна оренди житла в Одесі, з радістю залишився б там.
Працює в бюджетній установі невизнаної республіки.
Наприкінці розмови каже:
— Тільки не дуже показуйте, що я — за Україну, а то попруть із роботи.
Тому не вказуємо справжнього імені та прізвища співрозмовника.
На копійках досі є герб Радянського Союзу
Придністровська Молдавська Республіка заснована 2 вересня 1990 року як реакція на рішення уряду Молдови запровадити румунську мову єдиною державною. Російськомовне й переважно російське за походженням населення кількох промислових районів удовж Дністра виступило проти.
Конфлікт призвів до збройних сутичок навесні та влітку 1992-го. Війну, в якій загинули 950, а поранено понад 4 тис. людей, зупинило втручання російської армії. Вона досі присутня на території ПМР.
Республіка має територію 4163 кв. км — як три українських райони. Офіційно в ній проживає 505 тис. людей, фактично — близько 300 тис. Значна частина населення — на заробітках у Росії.
Москва підтримує Придністров'я політично й економічно. Ціна газу для підприємств республіки — $168,6 за тисячу кубометрів.
Два останні роки президентом республіки є українець Євген Шевчук. До нього понад 20 років цю посаду обіймав Ігор Смірнов, екс-директор місцевого заводу "Електромаш".
Місцеву валюту — придністровський рубль — у народі називають "придністрофиками" або "сувориками" за надрукований на банкнотах номіналом 1, 5, 10 і 25 рублів портрет російського полководця Олександра Суворова. В обігу є також копійки. На їх лицьовому боці — герб Радянського Союзу.
Найпрестижніший заклад відпочинку Придністров'я — ресторан "В.В.П. клуб" у Тирасполі. Абревіатура розшифровується як Володимир Володимирович Путін.
3 
1
Коментарі