— Торік закрив бізнес. І не скажеш, хто тут винен — коронавірус чи місцева влада. Зменшилася кількість клієнтів, люди збідніли, компенсацію не отримав. Цього року хотів піти на державне підприємство, але попередили, що із зарплатами там не дуже. Тобто вони хороші, але виплачують, коли гроші є. Ми більше не районний центр. Потреб багато, а можливостей — мало, — розповідає 32-річний Петро Бажов з міста Теребовля на Тернопільщині. Постачав імпортні товари.
Торік у липні Верховна Рада ухвалила законопроєкт, яким ліквідували 490 районів. Утворили 136 нових. Теребовлю віднесли до Тернопільського району, одного з трьох в області.
Бажов купує каву в кіоску навпроти колишньої районної державної адміністрації.
— Останнім часом у місті все печально. То фабрику закривають, то міст обвалюється, — продовжує. — Так жахливо Теребовля ще не виглядала. Хоча й ремонтують стадіон, спортшколи, бібліотеку, ратушу нарешті реставрували.
Усе як у тому анекдоті, "дєнєг нєт, но ви дєржитєсь". Збираюся на заробітки в Польщу. Може, вдасться бізнес відбудувати. Виїжджати не планую, бо тут народився, сім'ю маю й дім побудував.
61-річний Михайло Войтович порається в саду. Цей район називають "Садики". Розташований за фортецею — історичною пам'яткою XVII ст.
— Місто перетворилося на провінційне село. Гроші пішли в обхід, а бюджету об'єднаної територіальної громади не вистачає (до Теребовлянської ОТГ входять 27 населених пунктів. Тут живе понад 31 тис. осіб. — ГПУ). Туристичним центром ми не стали, а економічним уже не станемо, — каже Михайло Петрович. До пенсії працював ландшафтним дизайнером і садівником в Австрії та Україні. Розвиває проєкт "Теребовля Екопроєкт". На громадських засадах займається озелененням міста.
— Разом із представниками Української Галицької партії боролися за збереження району. Збирали підписи, говорили з колишнім мером, але все марно. Відчуття ніби райцентр злили в Тернополі. Щоб зберегти район, влада й активісти мали бути разом. Та керівники в цьому питанні були пасивні. Маю надію, що на наступних виборах оберемо порядну людину, яка зацікавлена розвивати місто.
Торік 50-річний Сергій Поперечний, якого втретє обрали мером і вдруге головою Теребовлянської ОТГ, написав заяву на звільнення. Пояснював, що з оновленим складом депутатів у міськраді йому не вдасться зробити запланованого. Люди говорять про фальсифікації на виборах. Нові призначили на 31 жовтня.
— Нічого в цій ситуації не зрозуміло. Але коли інші кандидати звернулися в Службу безпеки України й до суду, то мер звільнився, — розповідає 43-річна Алла Сергіївна. Прізвища не називає. П'ять місяців стоїть на біржі праці. Торік втратила посаду швачки на фабриці взуття.
Підприємство працювало із 1946 року, у 2000-х прийшов італійський інвестор.
— Власники весь час намагалися здешевити виробництво, але не за рахунок матеріалів — італійці ж не захочуть носити взуття з дерматину, а за рахунок зарплат. Порахували: тут треба платити швачці 350 доларів (9550 грн. — ГПУ), а в Ефіопії 150 доларів (4100 грн. — ГПУ). Та хіба й це були нормальні гроші? Працювали в три зміни. Проходили огляд на предмет крадіжок, перед виходом з роботи. Але наших людей не зупинити. Он подивіться — пів Теребовлі ходить в італійському взутті, — каже Алла Сергіївна. — 150 працівників залишилися без роботи. Мені ще далеко до пенсії. Перекваліфіковуватися не варіант. Куди йти працювати — не уявляю.
Бюджет Теребовлянської ОТГ разом із містом — 120 млн грн на рік. Надходження 105 млн. Решта — дотації від держави.
— Громада не може забезпечувати себе самостійно — як і більшість в Україні є збитковою. А як втратили статус райцентру — зменшилася і кількість надходжень у бюджет, — розповідає заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів влади 61-річний Юрій Дзюбан. Був підприємцем. Торік балотувався в мери. Посів друге місце. Для перемоги не вистачило 189 голосів.
— Зараз ми у складі Тернопільського району. Він почав передавати на баланс громади збиткові державні установи з боргами за комунальні. Їх назбиралося понад мільйон. Ні в бюджеті міста, ні в бюджеті громади такі витрати не передбачені. Найбільші баталії точилися довкола "білого дому" (будівля колишньої районної держадміністрації. — ГПУ). Приміщення хотіли розділити між собою чотири громади. Мовляв, перший поверх належатиме Теребовлянській ОТГ, другий — Микулинецькій і так далі. Та ми відбили його, перенесли туди міськраду та правління громади. А ратушу, де розташовувалися раніше, передали туристично-інформаційному центру. Бо туризм може приносити гроші місту.
Недавно закрили взуттєву фабрику. Виробники перенесли виробництво в Ефіопію. Приміщення виставили на продаж. Але хочуть відкрити в нас швейний цех для підготовчих робіт. Просять в оренду 700 "квадратів". Шукаємо, бо йдеться про наповнення бюджету.
Торік на реконструкцію закрили Теребовлянський молокозавод.
— Частину персоналу звільнили, інших відправили на перекваліфікацію. На оновленому заводі хочуть виготовляти сир. Власники просять виділити територію для будівництва очисних споруд. Ведемо переговори. Сподіваємося, вони профінансують місцеві проєкти, або долучаться до реконструкції очисних споруд міста, на які потрібно більш як 40 мільйонів гривень.
У ситуації з новим районуванням є свої плюси. Землі довкола міста і громади держава віддала в розпорядження ОТГ. Треба думати, де знайти інвесторів, як задіювати ресурси, планувати бюджет. Самі собі господарі.
3 
1
Коментарі