У ніч на 26 січня мітингувальники захопили Український дім на Європейській площі в Києві. Тут понад місяць перебували бійці Внутрішніх військ і "беркутівці". З приміщення вони вийшли під крики "ганьба".
О 20.00 біля Українського дому збираються близько тисячі людей. Протестувальники бачили, як удень до будівлі під'їхав автобус із силовиками, зайшли в будівлю. Чоловіки лопатами збивають зі сходів кригу. Жінки навколішки згрібають сніг руками. Сиплять у мішки. На сходах слизько, люди падають. Мішки скидають біля входу. На них стають хлопці. Чоловіки металевими щитами стукають по стінах. Розбивають скло.
О 23.40 після віче на майдані Незалежності, де лідери опозиції розповіли про результати переговорів із владою, пікетувальники рушають до Українського дому. Збираються близько 5 тис. людей.
Курсанти Внутрішніх військ кидають світлошумові і сльозогінні гранати. Світять ліхтарями, ллють воду зі шлангів. Активісти запускають у побиті вікна петарди. Дехто кидає каміння та коктейлі Молотова.
— Виходьте! До-до-му! — мітингувальники створюють живий коридор від входу.
У будівлю заходить нардеп від "Батьківщини", комендант Майдану Андрій Парубій. Залишається там близько 20 хв. Натовп хвилюється. Кажуть, Парубій ушкодив ногу, коли пробирався по розбитих фрамугах.
О 3.00 до будівлі Українського дому приїжджає Віталій Кличко. Заходить у приміщення, півгодини веде переговори.
О 3.58 через коридор виходять силовики. Їх близько 200.
— Ганьба! Тримаємо їх! — кричить натовп.
— Вони виконували наказ, — заспокоює людей Кличко.
До Українського дому забігають протестувальники. На кухні знаходять порожні пляшки з-під горілки.
— Дивіться, вони тут пили! — вигукують. — І снікерси їли.
Під ранок на даху будівлі афганці Майдану знаходять бойові набої для автоматів Калашникова та карабінів Симонова. Набої розсипано навпроти барикад і табору пікетувальників на Грушевського. Активісти впевнені: на даху працювали снайпери. Міліція спростовує цю інформацію.
О 12.00 в неділю площа перед Українським домом заповнена людьми. Над центральним входом вибиті вікна. Навколо метушаться чоловіки й жінки, розчищають сніг на тротуарах, засипають його в мішки. Вулиці Грушевського не видно — стоїть чорний дим.
Чоловіки віниками згрібають на лопати бите скло, обкладають стіни мішками зі снігом.
— Усі назад! — кричить чоловік у чорній масці, пхає людей, які скупчилися на сходах. За кілька хвилин чоловіки довгими палицями збивають рештки скла, воно градом сиплеться по обидва боки.
— Я спав у наметі, десь у три години ночі мене подняли, — каже 38-річний Дмитро в засмальцьованому одязі. — Для хлоп'ят із Внутрішніх військ ми організували живий коридор і відпустили. Але там був ще "Беркут". Кличко з їми пішов договарюваться й "ударівці" їх випустили через чорний ход. Ми такого робити не собирались, бо то звєрі. На першом етажі ми найшли полпляшки горілки "Медоф", а на другому — тих пляшок отако батареї лежали. А на даху — жменя бойових патронів. У них — пістолети, а в мене отето, — показує саморобну сокиру із зубцями. — Я нічого не боюсь, бо по їхніх законах уже 15 років тюрми заробив. Нас багато, на кожного "Беркута" хватить. І на Януковича. Я закончив тєхнікум, людина грамотна, а мільйон не зароблю.
— Та це ж ешелон грошей, — вигукує чоловік, на вигляд років 60, у сірій дублянці.
— Дивись, це Український дім. Тут не страшно, — киянин 38-річний Микола каже до сина 5-річного Максима. — Хочу, щоб син усе на власні очі побачив.
— Я пришел посмотреть, как тут стреляют, — каже малий. На шапку одягнув іграшкову пластмасову каску й окуляри від сонця.
На першому поверсі Українського дому роздають чай і мандарини. Попід стінами на стільцях відпочивають жінки й чоловіки, дехто сидячи спить. У залі на третьому поверсі двоє чоловіків заснули за столом, ще кілька лежать на підлозі. 27-річний Тарас із Червонограда, що на Львівщині, головою лежить на кріслі, а ноги в шкарпетках поклав на стілець.
— Мене тут нема, — ховає обличчя. — Я — шахтар. Сказав вагітній дружині, що поїхав на заробітки в Польщу, а сам вранці примчав сюди. У лютому має бути син. Я приїхав захищать Україну від Януковича.
— На шибеницю його, — вставляє чоловік, що спав поряд на зсунутих кріслах.
— Треба воювати всіма можливими варіантами, — продовжує Тарас. — З ними мирно не можна, бо б'ють і садять людей. Діда старого, 72 роки, зловили з куском сала і рулоном туалетної бумаги. Тепер йому світить вісім років (Микола Пасічник приїхав із Вінниччини у Київ до сина, його затримали в центрі міста з хлібом, салом, рибою і рулоном туалетного паперу. Побили, звинуватили в участі в масових акціях і засудили до двох місяців під вартою. Чоловіку стало зле, забрала "швидка". Його син Денис каже, що в батька не діє права рука, якою він нібито кидав вибухові пристрої. — "ГПУ").
У просторій залі навпроти охоронці в камуфляжному одязі розподіляють обов'язки.
— Так, хлопці, я не менш втомлений. Давайте зберемося і відстоїмо, — каже до шістьох чоловіків 33-річний Валерій Білик, тримає рацію. — Треба організувати охорону. Це наші бійці, які не спали добу на Грушевського, — каже про чоловіків, що вкрилися пледами з головою на підлозі.
На четвертий поверх прохід перекрили стільцями, виставили охорону.
3 
1
Коментарі