— Віктор Ющенко — ідеологічний лідер. Його ціннісний ряд, як політика, як людини — це та причина, з якої було прийнято моє рішення працювати в його команді, — розповідає 54-річна Валентина Руденко. Вона — радник Віктора Ющенка з гуманітарних питань. — Беззаперечним фактом є те, що це та людина, яка дуже багато зробила для України, для того, щоб Україна справді відбулася. Ці зусилля він ніколи не зраджував. Віктор Ющенко підняв знамено демократії й ніколи не сходив із цього шляху.
Ви разом стояли на Майдані.
— На Майдан ми виходили з різних причин. Мій мотив був позаполітичний, громадянський. Я була на Майдані тому, що хотіла змін, хотіла, щоб країна мала інше майбутнє. Це було моє свідоме рішення, прагнення зробити для власної країни щось більше, ніж можеш як професіонал. На той момент я вже була реалізованою людиною у своїй фаховій сфері. Але вільна незалежна демократична європейська Україна — це втілення моєї мрії, мрії моїх предків. Носієм цієї ідеї в українській політиці є Віктор Ющенко.
Жоден інший політик, жодна інша політична сила не переконує мене у власній справжності, зокрема у справжності цінностей, патріотизму, винесених у їхні гасла. Їхні, вибачте, роги й хвости просто прикривають певним ідеологічним декором. Якщо говорити прагматично, це бізнес на політиці або п'ята колона, ідейно заряджена у сусідній державі. І вибір не такий великий, насправді.
Понад два роки минули від часу завершення повноважень президента Ющенка. Якими вони стали для вашої команди?
— Вони були тестом на міцність. У скромному офісі партії вже не було чого красти — залишилася сама ідеологія. Партійний квиток не було на чому надрукувати. Це одна з причин того, що з "Нашої України" пішли кілька десятків людей. Декотрі заробили собі демонічний образ "любих друзів", яких свого часу ненавиділо натхненне демократією українське суспільство. Декотрі були просто дрібними нікому не цікавими зрадниками. Тепер вони в інших партійних проектах, і люди знову покладають на них свої надії. А Віктор Ющенко залишився політичною константою.
І я заперечую будь-яку інтерпретацію Майдану як колективної помилки. Майдан був високою емоцією української нації, що постала проти брехні, фальсифікацій, клановості режиму Кучми. Такий вчинок народу — це свідчення зрілого прагнення до свободи, це гордість, це друге народження незалежної України — і це прекрасна частина української історії. Прикро, що зараз це намагаються спаплюжити. І це знову роблять ті, хто хоче повернутися в часи убогості кучмізму, ментальної та економічної.
"Наша Україна" набирає достатній рейтинг для проходження у парламент. З чим пов'язана тенденція?
— Тенденція до зростання рейтингу, яка не може нас не тішити, пов'язана, на мій погляд, із тим, що цінності "Нашої України" є універсальними. Їх поділяють незалежно від віку, але залежно від усвідомленості відповіді на питання "ким ти є". Зараз ми бачимо серйозний наступ на суверенні права держави. Починаючи від мови, освіти, історії. Це гуманітарна інтервенція, фронти якої позначені пам'ятниками російським колонізаторам — імператорам та радянським диктаторам. Природно, це має формувати імунітет, запит суспільства на патріотичні політичні сили. У парламенті має сформуватися проукраїнське лобі, що блокуватиме антидержавні проекти, які й надалі з'являтимуться, бо не всі справи ще зроблено.
Коли ми почали їздити, у першому передвиборному турі це було 12 областей, попереду — тур на 15 областей. Люди тепло нас сприймають. Певний бар'єр неприйняття подоланий. І партія, і її лідер були значною мірою оббрехані. Необхідні певні зусилля, інформаційна активність, персональні зустрічі, аби пробити цей лід недовіри. Правда все одно бере верх. Люди, які приходять на зустрічі, поділяють наші цінності. Я вірю, що це є щирими переконаннями, а для когось — навіть частиною власного життя.
Чого хочуть ці люди?
— Вони хочуть почути наше бачення майбутнього, наші пропозиції, як повернутися до правильного курсу, яким би йшла вся країна. Зараз дуже невеликий відсоток українців вважають, що ми рухаємося у правильному напрямку. Те, що відбувається, влаштовує абсолютну меншість. Люди запитують, що завадило втілити цінності Майдану, закріпити їх, повернути атмосферу демократії, реформаторський дух, який несла помаранчева команда.
У нас відбуваються відверті дискусії в регіонах. Але попри всілякі претензії до Ющенка, люди пам'ятають, що тоді українська економіка була соціально спрямованою. Ті, хто міг самостійно прогодувати родину, мав певні економічні ініціативи, хист до бізнесу, могли безперешкодно його реалізувати. Ті, хто потребував соціального захисту, його отримав у максимально наближених до реальності розмірах. Ми отримали бум народжуваності 2008-2009 років завдяки десятикратному збільшенню допомоги при народженні дитини. 2008-го Україна встановила європейський рекорд за кількістю придбаних авто. Працююча українська економіка давала відчуття впевненості, стабільності, реальні можливості жити краще. Ті авто купували у кредит — це найперший показник довіри до економіки й віри у власну перспективу.
Президент Ющенко щиро вважав, що очевидні переваги демократичного суспільства мають формувати потужний пул його прихильників.
Звичайно, протягом п'ятирічної президентської каденції важко зробити ці переваги настільки переконливими, щоб більшість людей зробила свій вибір на користь демократії. Сьогоднішній приклад Грузії, яка досягла набагато більше в економічних, правових реформах, добробуті, свідчить: якими б не були переваги демократичного курсу, вони не спонукають людей до об'єктивної необхідності продовження цього курсу. Мають відбутися зміни у свідомості, і на це потрібен час.
Свого часу Конрад Аденауер, коли німці були розділені на дві країни, сказав, що готовий створити такі переваги у Західній Німеччині, щоб за ними пішла Східна частина країни, і це об'єднало націю назавжди. На створення таких переваг пішло 40 років — і це у найпотужнішій європейській економіці. Тому створити в Україні такі стимули за п'ять років однієї президентської каденції майже неможливо.
Чи часто під час поїздок порушують питання Юлії Тимошенко?
— Про справу Тимошенко запитують часто. Я впевнена, що вона має бути на свободі, бо важко говорити про власну країну, в якій опозиціонери знаходяться за гратами. Україну розколюють, і в такій країні не може бути справедливого суду, тому що його рішення щодо представників одного табору не буде сприйматися у іншому таборі як легітимне і беззастережне. Відповідь на справу Тимошенко може дати тільки демократія.
Але подивіться на політичну підтримку, яку отримує лідер БЮТ з боку своїх соратників. У мене враження, що партійний актив, перші номери списку, приїздять до Качанівської колонії перевірити, чи добре там замкнено засуви. І коли їхня лідерка стукає туфелькою, вимагаючи доступу до однопартійців, вони не довго затримуючись їдуть геть. Партія "Батьківщина" має понад чотириста тисяч членів, то де вони всі? Купка людей біля Печерського суду, невеличкий пікет під воротами Качанівської колонії. Ці тисячі людей, якби вони були віддані ідеям партії, уже б винесли ворота тої тюрми. Їх не мобілізують, бо партійна верхівка добре розуміє: "вона сидить" таке ж вигідне гасло, як "вона працює".
Очевидно, у них є певна домовленість із Партією регіонів і по голосуваннях у парламенті, і по градусу громадської активності, і по немічній виборчій кампанії. Думаю, Об'єднана опозиція стане великим розчаруванням.
Дуже багато хто каже, що потрібна "третя сила".
— Вона має бути. Але це точно не Кличко, не Тігіпко, не Королевська. Чому? Бо все це — штучні, несправжні проекти і віртуальні політики. Вимкніть телевізор — і вони зникнуть, бо за ними нічого не стоїть. Чому вони виникли? Тому що виник вакуум, в тому числі внаслідок розколу і програшу демократичної команди, і цей простір одразу заповнили неукраїнським змістом. Нам пересадили політичний силікон. Такі політики неспроможні продукувати ідеї, вчиняти політичні дії, мобілізувати прихильників, тому що їх насправді немає.
Під час виборчої кампанії "Нашої України" наголошується на тому, що її лідер — єдиний не підконтрольний Кремлю. Часто говорять про те, що Путін ненавидів Ющенка. Наскільки особистий фактор спрацював в українсько-російських відносинах?
— Віктор Ющенко завжди визнавав, що Росія — це потужний регіональний гравець і ніколи не легковажив відносинами України з нею. Але його принципова позиція полягала в тому, що ми — незалежна держава, і політично, і економічно. Українсько-російські відносини у форматі Віктора Ющенка могли бути розбудовані лише на принципах взаємної поваги та взаємної вигоди. Такого диктату і ультиматумів, які ми чуємо зараз, — наприклад, про дешевший газ в обмін на членство у Митному союзі чи провокаційних територіальних претензій на той самий Севастополь — не було.
Пам'ятаю, як 2006 року під час візиту в Україну російський президент був вражений тією атмосферою, яка панувала у Києві. На Банкову звичайні українці могли прийти подивитися на церемонію зустрічі на ганку перед Секретаріатом президента.
Внутрішня політика Ющенка була демократичною, і в такому форматі було неможливо обмежити інформаційний, ідеологічний вплив Росії, де телебачення є силовою структурою. Це — пропагандистська машина Кремля. Така беззахисність робила і робить Україну вразливою, формувала про-російські настрої у досить значної частини українських виборців. Згадайте про цей фактор у російсько-грузинському конфлікті або так званій газовій війні України і Росії січня 2009 року.
Зараз ми наголошуємо на тому, що "Наша Україна" — єдина непідконтрольна Кремлю політична сила. Це гасло знаходить велику підтримку. Думаю, протягом двох з половиною років багато людей оцінили, наскільки важлива самостійність політичних лідерів та їхня нескомпрометованість, непоступливість у національних інтересах.
"Свобода" і "Наша Україна" наближаються до п'яти відсотків
Лідером виборчих перегонів залишається Партія регіонів, УДАР наздоганяє "Батьківщину", комуністи розширюють коло прихильників, праві партії — "Свобода" та "Наша Україна" — наближаються до прохідного бар'єру.
Якби вибори до Верховної Ради відбувалися у найближчу неділю, п'ятивідсотковий бар'єр подолали б Партія регіонів, "Батьківщина", УДАР і КПУ. При цьому 22,3% опитаних готові підтримати "Регіони" (23,8% українців, які планують проголосувати), 15,1% — "Батьківщину" (16,2%), 14,5% — УДАР (15%), 10% — КПУ (11,1%). Крім того, 4,3% опитаних підтримують "Свободу" (4,7% із тих, хто хоче голосувати) і 3,8% — "Нашу Україну" (4,5%). Такі дані оприлюднив Інститут соціологічних та маркетингових досліджень за результатами опитування, проведеного в період з 16 по 26 вересня.
В агенції політичного консалтингу "Перспектива", яке також оприлюднило результати своїх опитувань та відзначило наближення до прохідного бар'єру правих партій — "Свободи" і "Нашої України", наголошують: що ближче до дня голосування, то менше громадян, які не визначилися з вибором. Якщо два місяці тому третина українців точно не знали, за кого віддадуть свій голос, то за даними останнього опитування ця цифра зменшилася до 20%.
Аналітики вважають, що зростання показників "Нашої України" відбувається перш за все за рахунок активізації патріотичного електорату, який досі не поспішав визначатися зі своїми вподобаннями. Це люди, які надають перевагу не новим проектам та обличчям, а партіям і політикам із визначеними цінностями. Вони не виключають, що ускладнення нинішньої політичної та економічної ситуації змушує багатьох із ностальгією згадувати часи президентства Віктора Ющенка.
Андрій ГОНЧАРУК
1 
1
Коментарі
3