— Живемо, як у фільмі "Весілля в Малинівці". Наш мер то будьоновку одіне, то фуражку, тіпа: "Власть міняється". Йому не важно, ким бути, аби тільки мером. То недавно ходив у БЮТі, тепер у Партії регіонів. Тільки від такого мера простим людям ні пользи, ні вреда, — махає рукою 51-річний Володимир Шарівський на торговому майдані у центрі Кобеляк.
Чоловік середнього зросту, широкоплечий, біла футболка обтягує невеликий "пивний" живіт.
Майдан майже спорожнів. Продавці складають відра, лопати, держаки, кольорові гумові капці. Пахне скошеною травою і дощем. Навпроти магазинів стоїть церква з дзвіницею із позолоченими банями. Їх збудував покійний лікар-костоправ Микола Касьян. Він жив і працював у Кобеляках. Помер 2009-го.
— За Касьяна город процвітав. До нього стільки людей приїжджали, що в нас торговля кипіла, — каже 41-річна Наталія Мунько, втомлено присідає біля розкладного столу з отрутохімікатами. — На цій площі місяців зо два стихійна торгівля була. Лишали шкарлупи з кавунів, купи сміття. Тільки в'їжджаєш у місто, от картина — церква, ресторан і загажена площа. Мер вуличну торгівлю прибрав. На краю города зробили новий ринок, одежею торгують раз на тиждень. Продукти лишили у центрі. Багато приїжджають продавати із сіл. Тому харчі дешевші, ніж у Полтаві.
Кобеляки — споконвіку торговельне місто, кажуть підприємці. Бо стоїть на перетині доріг на Київ, Полтаву, Донецьк.
— У нас на кожного жителя міста по магазину буде, — каже Наталія Мунько. — Магазини відкриваємо о п'ятій ранку, а працюємо до третьої дня.
Кобеляки діляться на 12 мікрорайонів. У центрі стоять дво-триповерхові будинки. Решта — приватний сектор.
На вулиці Червоноармійській на лавці біля будинку 65а під металевими чорними воротами сидять 10 людей. Це черга до учня Касьяна — Олексія Чигрина. Приймає у власному помешканні за записом. З білого "шевроле" виходить 35-річний Олександр Фірса з Донецька. Спирається на костур.
— Второй раз к Чигрину приехал, — киває на ворота Олександр. — После аварии в Донецке врачи от меня отказались. Мол, блин, — не жилец. Так, мешок с перебитыми костями.
— Чигрин — золоте дно для Кобеляків, — озираючись, майже пошепки говорить пенсіонерка у сонцезахисних окулярах і білій панамі, не називається. — Кругом нього люди бізнеса повідкривали. Найдешевше комнату зняти в Кобеляках — 50 гривень. Готель стоїть 400. А ще пацієнтів Чигрина треба нагодувати, напоїти. Приїжджають не бідні люди — росіян багато, німців, із Києва, Донецька, Західної.
Дорогою вниз спускаємося до мікрорайону Зарічка. Асфальт переходить у ґрунтовку. У дворах бігають кури. В одному з дворів подружжя складає у копицю сіно.
— Наша дорога за документами — "асфальтне покритіє", — киває на ґрунтовку Валерій, прізвища не називає. — Кажу, шановні, шо ж ви так нагло гроші розікрали?! Кинулися на окраїну воду проводити. Люди в складчину купили башню, труби, все запустили. А тоді систему забрало на баланс комунальне хазяйство "Водоканал". Просив, давайте відщитаємо якусь суму за труби, за роботи. Нічого не вернули. Платимо їм за куб води 4,5 гривні.
У Кобеляках по вулицях виставлені 150 сміттєвих баків. Вони повні, біля кожного лежить ще купа сміття. У мікрорайоні Мануалка, за кілометр від хат, працює міське сміттєзвалище. Горою над ним проходить вулиця Оздоровча.
— На весь куток чути запах. І то ж не духи "Шанель №5, — каже Василь Карнаух, 58 років. Він у блакитних джинсах та з голим торсом. — Де посадка вдалині, — показує на поселення кілометрів за 5, з гори воно здається зеленим островом, — село Ганжівка. Там колись наша мусорка була. Як запалять — чорну хмару несе, шо капець. Воніще стоїть! Що тепер буде, як мусорка за кілометр? — хитає головою. — Ми тут дорогу перекривали. Нічого не помогло. По городу баки поставили. Поніс своє сміття туди, глядь — хтось огород викосив і бадилля з картоплиння повен бак насипав. Ще молодьож придумала — сідають на баки і спускаються з гори.
На початку вулиці Оздоровчої — у бур'янах руїни колишнього Всесоюзного центру мануальної терапії. Стирчить кістяк багатоповерхівки, поряд валяються бетонні плити. За словами місцевих, центр був зведений на 90%. У деяких корпусах повісили батареї. Люди записувалися в чергу на роботу. Близько п'яти років тому центр передали у приватні руки. Відтоді він занедбаний.
10 379 жителів у райцентрі Кобеляки на Полтавщині. Він займає 15 кв. км між двома річками — Ворсклою і Кобелячком. У місті є у 40 багатоквартирних будинків, решта людей мешкають у приватному секторі. Торік звели 5-поверхівку за програмою "Молодіжне житлокредитування". Однокімнатка у Кобеляках коштує $10-15 тис., хата без зручностей — $15 тис.
Щодня до міста приїздять 100-300 осіб. Лікуються у сина покійного лікаря-костоправа Миколи Касьяна — Яна та його учня — Олексія Чигрина.
У Кобеляках діють завод продтоварів "Мрія", швейна фабрика, районна лікарня, дві школи та два дитсадки, центр мануальної терапії ім. Миколи Касьяна, будинок культури на 550 місць, бібліотека. Є два ринки. Один на околиці — речовий, працює в неділю. Другий у центрі — продуктовий, там можна скупитися щодня.
Для молоді торік відкрили спортивний майданчик із тренажерами. Такий єдиний в області.
Місцевого підприємця 47-річного Юрія Срібного називають "позаштатним мером". Він має фірму з реалізації бутильованої води, очолює громадську організацію "Свідома ініціативна Кобеляччина". Власним коштом чистить береги річок, зробив футбольне поле, заасфальтував парковки, поробив стоки, щоб вода не руйнувала міських доріг. До нього люди звертаються по допомогу. Юрій Срібний каже, балотуватися у мери не планує.
1 
1
Коментарі