— Люди казали, я нову дорогу іномарку купив, як став головою. Оце вона і є, — 22-річний Олег Карапінка показує на бордовий "Гольф" 1987-го, припаркований біля сільської ради у Галичанах Городоцького району на Львівщині. Чоловік — наймолодший сільський голова в країні.
У червні 2017 року Карапінку на позачергових виборах підтримали 494 виборці з 788. Їх проводили, бо попередня очільниця села померла. Балотувався від партії "Громадянська позиція". До того був депутатом районної ради.
Сільрада об'єднує села Галичани й Дроздовичі. Розташовані за 5 км від райцентру, до Львова — 37 км. Тут працюють цегельний завод, підприємства з виготовлення електротехніки та гумових виробів, є рибне господарство. Також — дві школи, дитячий садок.
Олег Карапінка у темно-синьому костюмі. На піджаку — значок тризуба. Біла сорочка в бордові смужки. Поверх — куртка.
До одноповерхового приміщення сільради веде доріжка з бруківки. Перед входом висять державний прапор і червоно-чорний. На дверях напис: "Неважливо, хто при владі — старі чи нові. Важливий порядок у твоїй голові. Країну ніхто не зробить, крім тебе". Усередині холодно.
— Політикою почав цікавитись у часи помаранчевої революції. Слухав засідання Верховної Ради. Хоча серед однокласників то нікому не було цікаво, — каже Олег Карапінка.
У кабінеті на шафі — п'ять кубків, які виграла місцева футбольна команда. Поряд дві ляльки-мотанки.
— Батьки з 2001 року в Італії працюють. Мама — домогосподарка, а тато — коваль. Я живу в Дроздовичах із бабусею та сестрою. Вона працює в американській компанії на сервіс-підтримці. Родина не схвалювала моє бажання стати головою. Ще як був депутатом районної ради, ніколи не мав часу. Але зараз змирилися.
Як вирішуєте проблеми громади?
— У нас бюджет 1,2 мільйона гривень. Багато не зробиш. Наприклад, на водопровід у Дроздовичах треба 10 мільйонів. Проблеми з дорогами допомагає вирішити обласна рада. У Галичанах уже зробили. На черзі — Дроздовичі. Дали документи на реконструкцію клубу під соціально-культурний комплекс. Там буде і фельдшерсько-акушерський пункт, і кімната прийому громадян. Треба 3 мільйони 900 тисяч.
Олег Карапінка показує в коробці відеокамеру. Такі встановлять у Галичанах. У Дроздовичах уже є система відеофіксації — на в'їздах і виїздах із села, по вулицях. Записи можна переглядати в режимі реального часу через інтернет. Так вирішують проблему з крадіжками, говорить сільський голова.
Як вас сприймають односельчани?
— Спочатку з мене сміялися трохи. Тепер на "ви" кажуть.
У кабінет заходить із документами бухгалтер. Голова ставить на них печатку. Показує на стіні портрети Степана Бандери і Романа Шухевича.
— Дідо казав, що ці портрети мають бути. Його тато був росіянином, тому на нього в селі говорили "москаль". Він страшенно того не любив. Виховував мене патріотом.
Які реформи підтримуєте?
— Добре, що медична передбачає практику сімейних лікарів. Але люди не до кінця розуміють її. Ми до фельдшерсько-акушерського пункту закупили все необхідне обладнання. А вони йдуть не до сімейного, а до знайомого лікаря.
Плануємо в Дроздовичах створити навчально-виховний комплекс, аби зберегти школу. Її там можуть закрити за освітньою реформою через малу кількість учнів.
Коли створимо об'єднану територіальну громаду, значна частина податків буде залишатися в сільському бюджеті. Зараз вони з нашого цегельного заводу йдуть вверх, сільський бюджет оминають.
Після години розмови вирушаємо в центр села. Дорога рівна, без вибоїн. Хати доглянуті. Багато новобудов.
— Щодня їжджу на роботу в Галичани. Улітку — на велосипеді. Так можна більше з людьми поспілкуватись, — розповідає голова.
Чим місцеві жителі заробляють на життя?
— Є робота на заводах — цегельному, з пошиття оббивки салонів авто, на рибному комбінаті. Однак більшість їдуть на заробітки за кордон. Добре, бо привозять гроші й тут витрачають. Але працюють неофіційно, не сплачують податок, а потім хочуть пенсію.
Назустріч прямують дві жінки років 60.
— О, я думала, то діти зі школи, а це — наш голова, — каже одна. Друга тисне Олегові руку.
Звертаємо до стадіону. Тут залитий фундамент під спортивний майданчик. Незабаром встановлять тренажери. Уздовж шляху — напіврозвалені колгоспні будівлі. Далі — церква. До неї веде дорога з бруківки.
— Тут гуляють мами з дітьми. Хочу поставити ще лавочки, — додає Карапінка.
Повертаємося до сільради. Голова поспішає:
— Маю привезти пилу до сусіднього села. Зрізатимуть сухе дерево.
3 
35413
Коментарі