Ексклюзиви
Четвер, 09 вересня 2021 06:26

"Конституцію і закон Зеленський перетворює на трагікомедію"

"Конституцію і закон Зеленський перетворює на трагікомедію"

— Момент проголошення Україною незалежності я сприймав як іще один момент поєдинку між цивілізованим світом і нецивілізованим, між Києвом і Москвою, — говорить дипломат, один з авторів Конституції Роман Безсмертний, 55 років.

Чи були принципово інші альтернативні проєкти Основного закону?

— 15 листопада 1995 року Леонід Кучма подав до Верховної Ради проєкт добре академічно виписаний, точний. Треба було хіба що скоротити частину щодо державної машини. Та в Конституції з'явилася прокуратура, яка не входить ні до виконавчої, ні до судової гілок влади. Взагалі, що воно таке з точки зору державного будівництва?

Конституція нібито обмежила повноваження президента Кучми, але насправді цього не сталося. Чому?

— На 80 відсотків модель влади перейшла в Конституцію України із сороміцького для правової держави Конституційного договору (угода між Верховною Радою та президентом про засади функціонування державної влади й місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції, діяла від 8 червня 1995 року до 28 червня 1996-го. — ГПУ). Якщо порівняти ці документи, то Конституція обмежила повноваження президента. Далі зросли повноваження парламенту та місцевого самоврядування.

Є такий усталений вираз, що Кучма — батько корупції й олігархії. Погоджуєтеся?

— Він був лише президентом. Влада президента обмежується кабінетом, у якому він сидить. Приватизацію треба проводити швидко й за простими правилами. А компромісні рішення парламенту розтягували її до безкінечності, включали винятки, породжували зловживання і зрештою — Коломойських, Ахметових, Пінчуків. Ніхто з європейських чи балтійських держав не допускав таких винятків.

У Ющенка була влада президента Кучми з лютого до кінця 2005 року. Як він цим скористався?

— Треба розуміти, в яких умовах і з чим він зайшов у цей кабінет, з якою внутрішньою трагедією. При тому, що Кучма і Ющенко вирішували безпрецедентні проблеми. Але інституції розвалені. Ще й тиск, який треба розуміти, й при цьому нерви стиснути в кулак і мовчати.

Далі були парламентські вибори 2006 року. Перезавантажується Рада, заходять нові депутати, з'являються нові фракції. Але робота блокується. Які причини?

— Вони збереглися і досі. Модель однопалатного парламенту для України не життє­здатна. Ідея без кінця: рада регіонів, робота з регіонами представництв, робота з місцевим самоврядуванням. Питання для всіх противників цього: скажіть, будь ласка, в сьогоднішній моделі де канал інформації хоча би від громади до центру? Він зупиняється як не на рівні райдержадміністрації, то на рівні області, тому що: "Ну як, я тут нічого не вирішую?"

Яка була епоха Януковича?

— Це розграбування здобутків. Хай це забудуть усі, але я пам'ятатиму: за президентства Ющенка Україна отримала 36 мільярдів доларів інвестицій. І ці гроші за три роки Януковича опинилися в його дерев'яному будинку, а потім їх вивезли в Росію. Це була епоха остаточного розкрадання того капіталу. Мені болить, що люди клялися у вірності Україні й не могли навіть пікнути, сказати Януковичу: "Ти робиш злочин".

У 2010–2011 роках ви працювали послом України в Білорусі. Яка тоді була дипломатія?

— Якийсь час ще по інерції система працювала, як за Віктора Андрійовича. Всі розуміли, що посол — це вертикаль президента. Ти міг зателефонувати міністрові чи главі держави. І в один момент я набираю приймальню Януковича, а мене відправили до керівника відділу департаменту міжнародних відносин Адміністрації президента. А йшлося про державний візит. Я спокійно дякую і мені стає все зрозуміло. Це був другий рік після обрання Януковича президентом.

Якось він прибув до Мінська. Ми їхали в автомобілі, представленому службою протоколу Білорусі. Там усе писалося, знімалося. Знаючи це, я підготував картки й показував: дефіцит держбюджету, розмір фондів Лукашенка й оборонно-промислового комплексу. Янукович не стримався і кинув фразу: "А чего я сюда вообще приехал?" Співвідношення бюджету Білорусі до України було десь 1 до 25.

Коли Янукович утік з країни, яку роль зіграв парламент?

— Став стабілізуючою платформою. Це ще раз підкреслює, що нам треба рухатися в сторону парламентської системи.

Євромайдан чітко вимагав зміни системи, а не облич. Питання риторичне: домігся цього?

— Усі три наші революції свою роль виконали на 100 відсотків. Проблема тільки в якості еліти. Бо Майдан — це як хороші вибори. Люди виконали свій обов'язок, своє право. Нові хлопці прийшли — і знов за старе, знов примітивізм.

Порошенка я не назвав би не підготовленим до президентства.

— Петро Олексійович — далекий від проблем, з якими він стикнувся.

Він створив ряд нових для України інституцій, регуляторів і антикорупційних органів. Що це дало?

— Раніше люди у владі знали: якщо в Конституції не написано — цього робити не можна. Цим знехтували. І далі виникли питання про призначення посадових осіб і почалася метушня. Згодом виникли наглядові ради, які підбирали людей. Добре пам'ятаю свої дискусії з депутатами тодішнього скликання, з президентом. Щоб зрозуміти цю помилку, слід жити з чітким переконанням: Конституція — це Біблія, її треба дотримуватися.

Якою стала система за Зеленського?

— Додалася трагікомічна річ. Конституція, закон, державні інституції — уже не механізми, які забезпечують реалізацію прав, а — кіно. Найнебезпечніше, що ми стаємо територією, ресурсом: робочі руки, капітал, корисні копалини, хліб, метал.

У цієї системи є якісь плюси?

— Вона може проіснувати не більш як три роки.

Із них вона два вже пропрацювала?

— Так.

Яка траєкторія польоту країни?

— Триває період формування нової еліти. Він закінчиться за дев'ять років.

Так точно?

— Коли Україна святкуватиме 40-річчя. Ми подолаємо період розриву двох поколінь. Коли я прийшов і працював над Конституцією, мені було 28, а гарантам української незалежності, батькам — за 60. Це наслідок Голодомору та війн. У нас є два не повністю укомплектовані покоління.

Колекціонує вінілові платівки

Роман Безсмертний, 55 років, політик, дипломат. Народився 15 листопада 1965-го в селі Мотижин на Київщині. Батько був землевпорядником, мати — медсестрою.

Закінчив історичний факультет Київського педагогічного інституту ім. Максима Горького, нині Педагогічний університет ім. Михайла Драгоманова. За спеціальністю — вчитель історії. Захистив кандидатську дисертацію при Інституті національних відносин та політології НАН України.

Народний депутат чотирьох скликань із 1994-го до 2007-й від Української респуб­ліканської партії, Народно-демократичної партії та політсили "Наша Україна".

Один з авторів Конституції України, яку прийняли 28 червня 1996-го.

П'ять років був представником президента Леоніда Кучми у Верховній Раді, віцепрем'єром з питань адміністративно-територіальної реформи, послом України в Білорусі, представником України в політичній підгрупі Тристоронньої контактної групи.

2019-го балотувався в президенти України. Викладач і почесний професор Київського національного університету культури та мистецтв.

Нагороджений трьома орденами "За заслуги" І, ІІ та ІІІ ступенів за громадсько-політичну діяльність, внесок у розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової України та за заслуги в розвитку української державності, активну участь у конституційному процесі.

У шлюбі вдруге. Із дружиною журналісткою 50-річною Тетяною Мокріді виховують доньок-двійнят 9-річних Єлизавету й Анастасію й пасинка 30-річного Владислава. Від першого шлюбу має доньку 32-річну Лілію.

Захоплюється футболом, слухає класичну музику. Колекціонує вінілові платівки.

Живе в Києві.

Олег РИБАЧУК, голова Центру спільних дій, в рамках проєкту #укрдерждовгобуд

Зараз ви читаєте новину «"Конституцію і закон Зеленський перетворює на трагікомедію"». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі