Із Володимиром Стретовичем ми розмовляли у парку напроти Кабінету Міністрів. Він запізнився. Прийшов сам. Помічниця раніше розповіла, що депутат принципово не наймає охоронців.
Сіли на лавку під сонцем. Стретович одразу заговорив про свою білу ангорську кицьку Касю:
— Проблему має — за хлопчиками зірвалася.
Де святкуватимете день народження?
— Думаю, в кафе "Старий рояль". У квартирі нема де сидіти. А кафе — напроти дому.
Кого з друзів запросите?
— Друзі самі прийдуть. Я пережив одне необрання в парламент. І от 19 травня 1998 року, коли мені виповнилося 40, був без роботи. Ніхто не дзвонив. Тому, ставши депутатом удруге, вирішив ніяких нових друзів не заводити. Найнадійніші — з дитинства, юності, мої куми. Всі вони будуть без запрошень.
Як сталося, що Конституцію писали ви, а її батьком називають Михайла Сироту?
Стретович зітхає:
— Є такий вислів: "Скромність прикрашає людину, але вона її й погубить". Сирота у травні 1996-го очолив спеціальну тимчасову комісію. А я в конституційному процесі з 1991 року. Був ученим секретарем Інституту держави і права. Ми плідно співпрацювали з конституційною комісією, яку очолювали Плющ і Кравчук. Коли у 1994 році прийшов у парламент, то став її членом. Потім ми кілька місяців дописували Конституцію. Завдяки мені в ній лише три іноземні слова: вето, компетенція, імпічмент. Їх не змогли замінити. А всі інші я викидав, як "паршивую вош". Сирота став знаменитим. Конституція є. За десять років ми не навчилися по ній жити, а вже міняємо, підлаштовуючи під інтереси певних політичних сил.
А коли її міняли, що ви робили?
— Кнопку натиснули без мене. Караюся, що тоді не відстояв свою позицію. Нам ще ця зміна ікнеться. Думаю, ми ще повернемося до Конституції зразка 1996 року.
Стретович розмірковує про помилки помаранчевої влади:
Оце ж зайде Ківалов, буде казати: "Добрий день!"
— От вересневий меморандум президента з Партією регіонів... Той альянс був помилкою, і він розпався. І сьогодні коаліції з "Регіонами" не буде. Наш народ набагато розумніший, ніж ми вважаємо. Він оцінив: замість гасла "Бандитам — тюрми" сіли з ними за стіл переговорів. А мотивація, мовляв, щоб Єхануров став прем"єром — то я не думаю, що ці голоси помогли. Він набрав 289 голосів, а у фракції регіонів було 60. Так що все одно 239 при повторному голосуванні зібрали б. Усе це зіграло злий жарт із "Нашою Україною". Бо ніщо так позитивно не оцінюється, як послідовність.
Хто ваші союзники у "Нашій Україні"?
— Безсмертний, Зварич, Катеринчук, Ключковський. У нас повне взаєморозуміння у поглядах щодо розвитку держави.
Новий склад Верховної Ради як оцінюєте?
— Я собі сказав: ну, країно, тримайся!.. Пройшли ділки, яких звинувачували у намаганні розколоти державу. Є ті, яких підозрювали у замаху на людське життя. Маю на увазі список Партії регіонів. І я повинен зранку як колега прийти і сказати їм: "Добрий день!" — обурюється. — Я б краще запитав: Ви ще тут? За вами тюрма плаче! Але не можу це зробити в силу свого виховання. Думав: оце ж зайде до мене Ківалов, буде казати: "Добрий день!". І що я йому повинен відповісти?! — презирливо пирхає Стретович. — Або інший герой — колишній генеральний прокурор. У першій двадцятці Партії регіонів тринадцять не в ладах із законом були. Працюватиме чільна групка, яка знає тонкощі технологічного законодавчого процесу. Інші будуть тільки кнопку натискати. У них — синдром бика.
Це як?
— Принцип "наш виступає — не наш". Якщо "не наш" — не голосуватимуть. Можливо, молоді намагатимуться щось зрозуміти. Але не ті, що прийшли в Раду у зрілому віці. Як той, з акордеоном. Буде бити себе в груди. Мовляв, "Вот я — еврей и стал членом парламента!" Хочу побачити, як Табачник буде з Томенком зустрічатися. Микола допустив некоректність, обізвавши "табачники і так далі" з маленької літери. Як явище. Не можна так політикам чинити, — Стретович струшує з колін неіснуюче сміття. — Я вже розпарився!
Йдемо у тінь.
Ви розраховуєте на якусь посаду в разі створення помаранчевої коаліції?
— Ніколи не бився за посади. І на цей раз абсолютно не докладаю зусиль. Двічі був у парламенті і двічі очолював парламентські комітети. Це величезна і невдячна робота.
А хабарі коли-небудь брали?
— Ні. Я був на таких посадах, що не міг, скажімо, дати дозволу на якусь приватизацію. Втім, спроби дати мені хабара були. Але вони припинялися в дуже жорсткій формі.
Стретович розповідає, як купував днями на базарі у Бишеві віника.
— Мене дядько упізнав: "Ви похожі на Стретовича!" — "То, може, це я і є?" — "Та ні, це не ви. Що б ви в Бишеві робили?!" Довго не вірив. Мій помічник і посвідчення своє показував, бо я при собі не мав... А другий каже: "Та що ти до нього пристав? Усі вони там однакові!". Дружина страшенно обурилася. Мені сподобалося, як вона кинулася на амбразуру. Вона як ніхто знає... — у голосі Стретовича звучить гордість. — Бо люди звикли, що всі депутати — шельми.
19 травня 1958 року — народився в с. Забране Малинського району на Житомирщині
1983 — закінчив юридичний факультет КДУ ім. Шевченка
1989 — кандидат юридичних наук
1994 — уперше обраний до Верховної Ради
1994— президент Світового Конгресу українських юристів
1998 — голова партії "Християнсько-Демократичний Союз"
2002 — очолив парламентський Комітет із питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією
2006 — обраний до Верховної Ради за списком "Нашої України"
1 
1
Коментарі