З тепер уже колишнім народним депутатом Георгієм Крючковим ми розмовляли у холі готелю "Київ". Під час розмови він мало не щохвилини з кимось вітався: у "Києві" оселилися новобрані депутати, які поки що не мають київського житла.
Самі вирішили не брати участі в минулих виборах?
— Ні, це рішення партії. Думаю, воно нормальне. Мені вже скоро 77 років буде.
Іван Герасимов за вас старший, але став депутатом за списком Компартії.
— Тут справа в іншому. Для будь-якої політичної сили важливо, щоб її представник відкривав сесію новообраного парламенту. А Іван Олександрович — найстаріший депутат.
Образи на партію немає?
— Ні. Й бути не може.
Георгій Крючков каже, що без роботи нині не сидить. Розгортає рух за позаблоковий статус України. Розповідає про це з очевидним ентузіазмом. Нагадує: із сорока п"яти політичних партій, які брали участь у виборах, лише блок Костенка—Плюща містив програмну ідею щодо членства України в НАТО.
Популярність компартії стрімко падає, але Петро Симоненко залишається її керівником. У КПУ — проблема з лідером?
Проблему партії я бачу не в нинішньому керівникові. Петро Симоненко не поступається лідерам інших партій і державним діячам. Найгострішою проблемою є майбутня зміна. Та це проблема для більшості політичних сил, взагалі для України.
Є загроза того, що на наступних виборах комуністи не потраплять до парламенту?
— Є. Якщо партія не перебудує тактику. Критика з боку комуністів є справедливою, їхні прогнози справджуються. Люди це підтримують. Але наші гасла перехопили. На минулих виборах в усіх партій були практично однакові соціальні блоки, але першоджерела йдуть від компартії. Недоліком у роботі партії є слабка агітація, недонесення до людей всієї інформації про свою діяльність. Це стало однією з причин низького результату на минулих виборах і загрожує проходженню її до наступного парламенту. Якщо КПУ хоче залишатися впливовою силою й поновити рівень своєї підтримки, треба добре все проаналізувати і зробити висновки.
Щоправда, КПУ також може не пройти до наступного парламенту, якщо нинішня Верховна Рада підніме прохідний бар"єр.
Проблему партії я бачу не в Симоненку
У Георгія Крючкова дзвонить мобільний телефон. "Сьогодні Литвин зібрав керівників фракцій і груп та комітетів. Подякував за роботу, потім годинку поспілкувалися, — розповідає він співрозмовникові. — Володимир Михайлович анекдот розповів. З"явилися у сім"ї гроші, купили вони корову, кабана, вівцю, козу і песика. Ну, й жирують. Зарізали корову — з"їли. Потім кабана, за ним вівцю. Залишилися коза і песик. Коза каже: давай тікати, бо й нас з"їдять. А той їй: ти тікай, а я не буду. Коза питає: чому? Та я, відповідає песик, їхню розмову підслухав. Казали — оце козу з"їмо та й будемо у песика лапу смоктати".
— Це відповідь на те, що нас чекає! — каже Георгій Крючков. — Ситуація катастрофічна. А ми, звичайно, за демократію, за розвиток... — згадує недавній саміт ГУАМ.
Якби з початку 90-х Компартія України стала виразно національною політичною сили, вона зараз мала б більше успіху?
Незалежність починалася з прийняття Декларації про національний суверенітет — і комуністи її підтримали. Ми всі патріоти своєї Вітчизни. Коли союз розвалився і Україна стала незалежною, ні в кого не було такого: ні, це не наша країна.
У вас є ностальгія за СРСР?
Я б не так сказав... Це злочин, що зруйновано Радянський Союз. Він потребував радикальної трансформації, мав бути перетворений на щось подібне до ЄС, щось на конфедеративній основі. Це можна було зробити. Ми б нічого не втратили, реалізували б своє право на суверенітет. Що говорити про ностальгію? На початок минулого року ВВП України складав 58 відсотків від рівня 1989-го. Тоді як Росія вийшла на 93 відсотки, Казахстан — на 105, Білорусь — на 111. Чому республіка, яка мала найкращі стартові умови для стрибка у розвитку, опинилася на такому рівні? Є над чим подумати.
З матеріальної точки зору яке життя було комфортнішим: радянської партноменклатури чи нинішнього українського політикуму?
Та партноменклатура порівняно з нинішніми народними депутатами, можновладцями — щенята. Я не кажу вже про "крутих", яких і депутатська зарплата не дуже цікавить. Тоді було набагато скромніше. Звичайно, я як перший секретар обкому партії одержував 500 рублів. Міг кожного року поїхати з дружиною в санаторій, за мною було закріплено автомобіль. Тоді проти привілеїв воювали, бо народ жив набагато гірше. Але ж зараз різницю у рівні життя людей і владних мужів не порівняти з тою, що була за радянських часів. Якби раніше мені сказали, що після виходу на пенсію я отримуватиму 16 тисяч гривень... Цього уявити не можна було. Це ж при такій бідності народу! Зрозуміло, що ми працювали і все таке, але ж зарплати й пенсії повинні бути зіставними з рівнем життя людей. А уряд собі підвищив зарплату. За законом зросли зарплати й пенсії у народних депутатів — вони ж прив"язані до урядових. Я вважаю, що це несправедливо.
Часто кажуть: Горбачов розвалив СРСР. Ви з цим згодні?
Казати, що розвалив він один, неправильно. Вся тодішня політика до цього призвела. Коли партія оголосила, що соціалізм в СРСР переміг остаточно й безповоротно — це штовхнуло на те, щоб ні про що не думати й нічого не робити. А вітер подув — ми голі. Партія абсолютно не готувалася до якихось випробувань. Горбачов прийшов, коли суспільство цілком справедливо вимагало змін. Але усунути негаразди він не зміг. Не знав, як це зробити. Не було у людини глибокого підходу, не пройшов він потрібного загартування. У народ ходив, без папірця говорив. Займався політиканством, його підхвалювали...
Ви особисто з ним спілкувалися?
Було кілька разів, коли працював у ЦК КПРС у Москві. Він зустрічався з відділами. Виступав я й на нарадах, де був Горбачов. Він мене досить активно підтримував у моїх думках. Хоча потім з"ясувалося, що насправді в нього було зовсім інше бачення.
Запам"яталася розмова з ним перед тим, як політбюро ЦК КПРС рекомендувало мене першим секретарем Одеського обкому партії. Володимир Щербицький був тоді вже у літах, водночас займав особливу позицію. На конфлікти не йшов, але того, що відбувалося, не сприймав. Побачив, що Горбачов не туди веде. Мені здавалося, що Горбачов його трохи побоюється. Не тому, що Володимир Васильович претендував на роль генсека — у нього таких амбіцій не було. Просто Горбачов бачив, що авторитетна впливова людина займає іншу позицію. І він мені каже: "Мы Владимира Васильевича сохраним политически". Я зрозумів, що це говориться спеціально — бо я ж обов"язково передам Щербицькому. Він, каже Горбачов, буде доти, доки в нього стане сил. "Мы его очень ценим, его интернационалистическую позицию, то, что он сделал". Я справді Щербицькому це передав.
А друге, що він сказав: "Имей в виду — для нас очень важно, чтобы были три народа вместе: русские, украинцы и белорусы. А остальные... Без этих закавказцев мы проживем". Мене це дуже різонуло, оскільки я не так вихований. Стояв на інтернаціональних позиціях і не міг так от ділити країну.
Народився 20 жовтня 1929 року в с. Гусарка Куйбишевського району Запорізької області
1951 — закінчив Харківський юридичний інститут
1955 — секретар Запорізького обкому ЛКСМУ
1956 — вступив до КПУ
1966 — помічник секретаря ЦК КПУ
1985 — завідувач відділу ЦК КПУ
1985 — заступник завідувача відділу ЦК КПРС
1988 — 1-й секретар Одеського обкому КПУ
1989 — народний депутат СРСР
1990 — помічник Голови Ради Міністрів УРСР
1991— пенсіонер
1998, 2002 — народний депутат України від КПУ
4 
1
Коментарі