Два перших відгуки на мою першу в "Газеті по-українськи" публікацію "Живемо з Сатаною, що кладе на себе хрест" не були для мене несподіванками, але характерними.
Перший — від знаної журналістки, яку дуже поважаю: "Спасибі, що нагадали про шлях Порошенка в політиці. Я й забула, що він був і в СДПУ(о), і в "Регіонах". А другий — у формі запитання: "Ви будете писати про ЮВТ, чи тільки про Порошенка?" Коли кажуть, що у народу нашого куряча пам'ять, іноді хочеться ображатися. Але що багато хто з нас забуває, ким і де були вчора луценки, ляшки, тимошенки і вся політична рать, з ким укладали союзи, з ким сідали й обідали і ділили статки, стає не по собі. Вас же, ваші душі ловлять вони сьогодні, на вашому носі грають, а ви набиваєте голову половою — і давай, Бокий, розказуй, хто є хто і з ким ночує. Ну, розкажу, ну, дам вам свічку в руки — але більше вір своїм речам, ніж чужим очам. А щоб вірити, треба знати, а щоб знати, треба пам'ятати. Писав я і про ЮВТ, і вона обливала мене брудом у колись мені рідних, але зрадливих "Сільських вістях" (прямо її рукою водив, чи навпаки, зятьок того, хто пустив газету в підпасичі влади) — і що? Повірили? А якщо повірили, переконались, хто ця людина? Навряд. Он же знов гризня в соцмережах за неї і проти неї — як десять років тому. І мені в неї знову встрявати?
Звісно, можна встряти. Розказати, чому не вийшла демократична коаліція 2006 року. Можна розповісти, як розколювали її заодно Ющенко, Тимошенко і Порошенко, як в останню хвилину не було підписано коаліцію Партії регіонів і БЮТ. Можна ще багато чого. Але, якщо в нас із вами не макітри, а голови на в'язах, все це було на очах у всіх. І чи про це треба сьогодні думати, все-все пригадуючи в роках і людях?
Думаю, сьогодні потрібно напружувати мізки над іншим — хто що пропонує і як нам далі жити. Звісно, цікаві і навіть дуже ідеї канцлерської республіки і повного переобрання парламенту, навіть двопалатного. Безумовно, є раціональне зерно і в інших ідеях організаційних змін. Але ви помічаєте, що все те — не виноградина для дядини і не для Гриця паляниця, а плани організації влади для її пошукачів. А якщо простіше — її захоплення через освоєння і завоювання ваших мізків. Плани висидіти курча з вареної крашанки. Майже всі кажуть правду, що рошени дали народу шаньку, а ось як у ту шаньку покласти хліб та ковбасу — ні слова. А якщо є слова, то без верстата і без комбайна, так собі — наче робота сама з неба впаде і Бог нагодує всіх однією хлібиною.
Два наші Майдани приводили до влади тих, кому було не до дядини і Гриця. Вони вирішували не проблеми простого народу і будівництва держави, а наповнення своїх калиток й офшорів. І наповнили їх ущерть. Правда, ціною падіння економіки, пограбування народу і втрати суверенітету. Аж до того, що держдеп США диктує тарифи і кого ким обирати. Але ж цю нечисть привели на Банкову і Грушевського не хтось, а ми.
Зараз на возі у більшості та ж банда, яка знову хоче у нас видерти владу з горла, в'їдаючись у печінку і сіру речовину, а що ж гадає та сіра і мудра? Жде ради-поради?
Я давав їх не раз. Не чули, не слухали. То навіщо мені свою метиковану голову підставляти знову під удар екзальтованих юлелюбів і юлелюбок чи порохоботів, чи вилоботів із самонемічами? Кликати з дощу під ринву? Поки кожен не задумається і не вирішить сам, з ким його голос, і для мене, і для вас із цих порад — як з курки молока, а з верби петрушки.
Одне слово, дивись, Маріє, звідки вітер віє. І що він несе — зерно чи полову. З полови хліб не спечеш, це ясно, а яке зерно, такий і хліб, і до хліба. То ж вибирай те, щоб не спухнути від голоду. І не все те переймай, що за водою пливе. Чуй нутром і ґав не лови. Надто багато років, чверть століття, їх ловимо і доловилися до цурки. З мене у таких справах помічник як коневі заєць.
Ні, я в політиці і журналістиці стоптав багато підошов, маю свою думку і не криюся з нею ні від кого. Та сьогодні не в моїй думці річ. Сьогодні одними речами й емоціями не переможеш. Щоб нинішня злодійська влада дала лиги, народ повинен стати народом. Вона просто так не піде. І ніякі Юлі чи Вови, Толі чи Слави ніякими своїми форумами чи універсалами, чи навіть законопроектами про відміну комунальних платежів для пенсіонерів її не проженуть. І ті, і ті мають вас за електорат, більшість — за лохторат. А ми і ви — народ, і треба діяти як народ. Як?
А як діють у Лондоні, Парижі, Римі, Бухаресті? Виходять містом просто на вулиці. Не на революції, а на мирну ходу. Але таку рішучу, що перед нею відступає будь-яка влада. Не так собі прогулятися вулицею, а — з величавістю і одностайністю. Ось і в нас до виборів треба, щоб владу сколихнув, як Гаваї вулкан, мільйонний похід Києвом і вулицями великих і малих міст. Проти чого і за що? Проти тарифів і за гідну зарплату, проти геноциду пенсіонерів і дармових зарплат знаті, і за тепло в домі, проти розору і за збереження національного багатства — землі. Власне, зрозуміло — за що і проти чого. Головне — вийти і струсонути. Не зробите цього — обмануть і розмажуть на виборах, як розтале морозиво. Треба вчитись у Заходу і не боятись. Переборете себе — і ніякі мої поради не потрібні. З наших із вами лав знайдемо і таких вождів, як жінка-генпрокурор у Румунії, яка ув'язнила всю знать і навела порядок у країні. Не всі ж у нас луценки-ренегати, не на всіх антихристова печать, в гольдарби, купрії, сакварелідзе — їх багато, і всі вони будуть з вами і за вас.
Але — не ховайтесь по закутках і парках. Виходьте, протестуйте, боріться. Влада гризе країну, як іржа залізо. Без кожного з нас ту іржу не стерти і не знищити — ось що має бути в голові, а не боязнь вступити в боротьбу. І тоді легше буде розпізнати, хто говорить прямо, а робить криво, хто дивиться лисицею, а думає вовком, кому ви можете довіряти, а кому — вкажете на двері. Як писав покійний Іван Драч, сприймати світ всерйоз — твоя тяжка повинність, щось змінити у ньому без тебе не вийде.
Не кожна революція змінює світ і будує його. Більшість — руйнує. А ось така щоденна боротьба, така предметна робота з владою і в політиці — будує. На Заході цьому довго вчились. Нам випадає пройти курс цієї тяжкої повинності в прискореному темпі — тож дивись, Маріє, дивися, Василю, і навіть не зовсім дорослий ще Петрику. Без вас нічого на краще не зміниться. З висоти своїх сімдесяти шести і сходжених у світі доріг кажу вам це переконливо і з добром у серці. А ви вже слухайте або ні — рвіть кайдани і жили, рвіть рахуби і ярма. Тільки не рахуйте хвилі. Бо з того нічого не вийде.
3 
1
Коментарі