Справді незалежною Україна стала позаторік
— Українська демократія 25 років була грошократією. Неконтрольований державою обіг коштів визначав політику й економіку. Особливо з середини 1990-х. Тоді великі гроші стали приватними й пішли в політику. Щоб згодом використовувати державні кошти на приватні цілі, — говорить політолог 60-річний Вадим КАрасьов.
Зустрічає 17 серпня об 11:00 в ресторані "Опанас". Це в столичному парку Шевченка. Вадим Юрійович — у синій кофті й білих штанях. Пригощає кавою "американо" з молоком і зеленим чаєм.
— Замість європейських цінностей — скромності й бережливості, український владний клас демонстрував культуру крутизни й розкоші. Підкреслював свою відокремленість від суспільства. Те трималося на корупції. Це була форма національної ідеї протягом 25 років.
Але іншим країнам колишнього соцтабору зміни вдалися.
"Головний внутрішній виклик — це війна всіх проти всіх"
— Наша нація поки що не сформована. Немає згоди, якою має бути. Радянськість засіла глибше. Тому й реформувати таку країну важко.
Майдан сказав — ідемо в Європу. Але сьогодні багато говорять, що Європа нам не потрібна. Нас там не чекають.
Захід також не знає, що робити з Україною. Тому не дає членства в Євросоюзі чи НАТО.
Як сформувати націю?
— Після Другої світової війни Польща провела політику переселення. Кордони пересувалися, територію зробили етнічно однорідною. Так вирішили проблему державності.
В Україні нація сформувалася на Заході, в Центрі. Донбас і Крим її частиною не стали. Вирішення — відрізати цю територію і стати більш однорідними, підкорити силою чи децентралізувати.
25 років жили на руїнах Радянського Союзу. Завдання на наступні чверть століття — вирішити проблему державності — у яких територіальних кордонах будемо існувати. Маємо вийти на динамічний шлях розвитку. Нині ж більше реагуємо на обставини, ніж формуємо політику на основі чіткої картини світу й нашого місця в ньому.
Як чиновникам повернути постмайданівський страх?
— Тиснути треба не на вулиці, а на виборчих дільницях і у Верховній Раді. Погоджуюся з Кондолізою Райс (колишній державний секретар США. — ГПУ). Три революції за 25 років незалежності — це багато. Слід навчитися правильно керувати.
Потрібні поступові, але послідовні зміни. Революційна нетерплячість часто заводить у глухий кут. Реформи — це довгий період змін.
Результати яких реформ відчуваєте?
— Створили поліцію, антикорупційні органи, змінюється судова система, запроваджуємо електронне декларування. Але це — початок. Потрібно зруйнувати стару систему, створити нову. У нас буває так, що руйнуємо й не створюємо.
Реформа децентралізації дає результати?
— Вона триває. Але скоріше всупереч, ніж завдяки. Хто в нас сьогодні суверен? До кого йдуть і апелюють? Хто винен? Президент. Хоча за Конституцією — ні. Але всі звикли, що має бути єдиний центр влади. Це заважає Порошенку проводити реформи. Будь-який непопулярний крок позначається на його рейтингу. Він може хотіти їх проводити, але бачить, що популярність падає — і дає задній хід.
Тому політична система має бути децентралізована. Глава держави — лише посадовець. Остання інстанція, до якої може апелювати суспільство.
Як за 25 років змінювалися політичні еліти?
— Є три хвилі еліт. Перша формувалася на початку 1990-х. Це вихідці із творчого середовища, Народний рух, дисиденти, правники. Вони прийшли в політику, створювали перше законодавство. З точки зору ідеології, був певний союз націоналістів і комуністів.
Потім — Кучма, велика приватизація, поява олігархів. На парламентських виборах 1998‑го і 2002 років великий бізнес пішов у політику. На Заході посередником між владою і ним є суд. А в Україні — партії. Бо суди не працюють досі. Партії почали використовувати як захист бізнесу від рейдерства. Так виникла олігархічно-партійна система.
У 2000-х утворився дивний союз — націоналістів і капіталістів. Ідеологію давав Захід України, а гроші — Схід.
Сьогодні йде покоління громадських активістів, героїв Майдану і фронту проти політичних бізнесменів. Його головна фішка — боротьба з корупцією. Для них політика — самодостатня сфера. Це крутіше за гроші.
Які виклики були перед Україною 25 років тому?
— Радянський Союз міг продовжити існувати в конфедеративній системі (політичний союз, кожний член якого зберігає незалежність. — ГПУ). Але завдяки Україні нічого не вийшло. Леонід Кравчук все зробив для незворотності незалежності (7–8 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі він із президентом Росії Борисом Єльциним та головою парламенту Білорусі Станіславом Шушкевичем оголосили про розпуск СРСР. — ГПУ).
Тоді виклик полягав у тому, що незалежність може бути формальною, пустою. Тільки позаторік отримали її реальну, як цінність. Хоча й дотепер у чомусь залежимо від Росії.
Чому?
— Російсько-український кордон — це чотири тисячі кілометрів. Вплив завжди буде.
Які виклики ми провалили?
— Не створили ефективної демократичної системи. Вона має йти від суспільства, а не від еліт. Не тільки використовувати те, що дісталося Україні від природи, від Бога, від попередніх століть.
Добре, що ми — третя країна у світі за експортом зерна. Але тепер потрібно створювати сучасне технологічне сільське господарство. І так у кожній галузі.
Поширена думка, що ключовим у ХХІ столітті буде військово-силовий фактор. Що це означає для України?
— Треба будувати сильну державу з військово-промисловим комплексом. Для цього потрібна індустрія. У ХХІ столітті країни ділитимуться на слабкі й сильні — країни-менеджери і пролетарі.
Ми 25 років будували демократію — не добудували. Націю не добудували. Ринок — теж. Чому? Бо не створювали головного — державу. Прозору й сильну.
Які виклики для України небезпечніші — зовнішні чи внутрішні?
— І зовнішні, і внутрішні. Зовнішні — це Росія. Захід — це наш якір і точка опори. Але він — не в найкращій формі.
Головний внутрішній виклик — це війна всіх проти всіх. Якщо подивитися на інформаційну картину одного дня, то побачимо — Національне антикорупційне бюро проти Генпрокуратури, колишні громадські активісти проти бізнесменів — у межах однієї парламентської фракції. Не кажучи вже про нестійку і тривожну ситуацію на Донбасі, у Криму.
Зовнішньополітичні умови для України були сприятливіші чверть століття тому чи нині?
— Якщо ситуація 25 років тому була б, як сьогодні, навряд би нам дали можливість проголосувати за незалежність. Путін не дав би.
Це був подарунок Бога. Бог полюбив тоді Україну. Незалежність з'явилася, бо розсипався Радянський Союз. Це було геополітичне вікно можливостей. І, слава Богу, ми скористалися цим.
Але відносна легкість отримання незалежності створила проблеми. Еліта й суспільство до цього подарунку долі поставилися легковажно. Зараз розуміємо — за незалежність потрібно боротися. І не тільки воєнним шляхом, а й реформами, відповідальними словами та діями.
Одночасно читає п'ять книжок
Вадим Карасьов очолює Інститут глобальних стратегій.
До 14 років хотів бути музикантом. Грав на барабанах у рок-групах. Навчався в Харківському держуніверситеті за спеціальністю "політична економія". Викладав там 10 років. На початку 2000-х переїхав до Києва. Двічі невдало балотувався до Верховної Ради.
Одружений із Наталією Ушаковою. Вона завідує кафедрою економічної теорії в Харківському держуніверситеті. Донька Олена — дизайнер одягу й аксесуарів.
— Читаю п'ять книжок одночасно. Кожну — по годині. Довше — втомлюється свідомість, — каже Вадим Юрійович.
Має кокер-спанієля Лабутена.
2 
1
Коментарі
1