— Азаров на лімузині приїде? — допитується вихованець Трипільської школи-інтернату 10-річний Владислав Лазебний у виховательки. — Я вже бачив лімузин — в Іспанії. Ми туди на оздоровлення їздили, бо добре вчилися.
— Ага, скоріше би приїхав. Покажемо, як ми живемо, — відказує брат-близнюк В'ячеслав.
У Трипільській школі-інтернаті за 50 км від Києва чекають прем'єр-міністра 63-річного Миколи Азарова. На подвір'ї змонтована сцена. За будівлею інтернату — пожежна машина та мікроавтобус із міліцейською охороною. Вікна третього поверху — дерев'яні, з облупленою фарбою. Перші два поверхи з євровікнами.
Діти й вихователі стоять біля входу до школи. Зиркають у бік воріт. Попереду
13-річна Віра Кінах в українському вінку. Тримає коровай.
— Рука болить, — жаліється вона сусідці через півгодини. Віддає хлібину своєму однолітку в білій сорочці, котрий стоїть позаду, і починає розминати правицю.
— Хвилююся, хвилююся, — говорить заступник директора інтернату з виховної роботи
51-річна Раїса Белєй. — Щоб дітки віршик не забули. Щоб який собака на територію не вскочив.
Азаров заходить на подвір'я. Його супроводжує президент Національного олімпійського комітету Сергій Бубка.
— Какой аромат! — нахиляється над короваєм і віддає охоронцеві. Дивиться на сцену й питає: — Еще и концерт будет?
Прем'єр іде оглядати спортзал інтернату. Хлопець дає йому баскетбольного м'яча. Азаров влучає у кільце з першої спроби. Виходить на вулицю.
— Миколо Азарович! Ой... Янович! Пограйте з нами у м'яча! — просить його хлопчик років 8. Простягає зеленого м'яча. Прем'єр кидає його дітям кілька разів, потім сідає перед сценою. Вихованці затягують пісню "Пусть всегда будет солнце".
Концерт триває. Співають Таїсія Повалій, Міка Ньютон. Азаров біля воріт збирає журналістів і каже:
— Думати про дітей треба кожного дня. Достатньо відвідати одну школу, аби зрозуміти, що потрібно зробити по всій системі.
1 
1
Коментарі