Лідер громадської організації "Новий Київ", колишній депутат столичної ради 42-річний Зорян Шкіряк іде Оболонською набережною до ресторану "Меланж". Надворі сонячно. Він у чорному костюмі італійської марки "Марко Корварі", лакованих туфлях та чорних окулярах "Армані". Сідаємо на літній терасі на плетених диванах. Вітер носить тополиний пух.
Підходить офіціант. Шкіряк замовляє каву-лате без кофеїну.
Повноваження Київської міськради закінчилися 2 червня 2013-го. Столичного міського голови немає рік. Але Конституційний суд постановив, що вибори мають відбутися у жовтні 2015-го. Що це означає?
— Це — злочин. У нас немає Конституційного суду. Це "суд донецьких", який виконує накази однієї людини — президента. Рішення по виборах у Києві не відповідає Конституції, адже там чітко визначений термін повноважень мера і міськради. Вибори мали б відбутися після 2 червня цього року як позачергові. А людям нав'язують владу, яку вони не обирали. Стало зрозуміліше, що Янукович і компанія налаштовані знищити місцеве самоврядування. Партія регіонів намагається втримати адміністративний контроль над Києвом до наступних президентських виборів.
Як за таких умов має діяти опозиція?
— Знову треба буде вносити законопроекти по виборах у столиці. Закликати людей виходити на протести, оточувати Київраду, парламент і озвучувати вимоги. Однак влада невипадково для перенесення виборів обрала такий час — літо. Акції громадянської непокори треба готувати на осінь.
Зверніть увагу: кардинально побільшало киян, які хочуть виїхати за кордон. Таке було в депресивних регіонах Сходу та подекуди на Західній Україні. У столиці ситуація критична.
Шкіряк говорить голосно, розмахує руками. Очевидно, щоб його трохи заглушити, у ресторані роблять музику гучніше. Офіціанти скупчуються біля барної стійки та дослухаються.
2 квітня опозиціонери вже збирали людей під Верховною Радою, аби добитися виборів у столиці.
— Погано збирали. Якби кілька днів по 2-3 години хоча би 50 народних депутатів стали на станціях метро — ключових розв'язках, місцях найбільшого скупчення людей, узяли по мегафончику і пояснювали, чому треба прийти, ставлення до акції серед киян було б зовсім інакше. Я очікував 15-20 тисяч під Радою (зібралися близько 5 тис. осіб. — "ГПУ"). Тоді б і вибори призначили.
Зараз будь-яких позитивних зрушень можна добитися лише шляхом виходу на вулицю певної кількості людей. Інші варіанти не проглядаються.
Чому не вдається зібрати масові вуличні акції, які дали би поштовх?
— Народ не розуміє, заради чого йти і за ким. От якби виходили на вулиці депутати, розмовляли з людьми — це були би міні-мітинги. У якийсь момент вони переросли б у 100-тисячний протест.
Суспільство налаштоване радикальніше, ніж перед президентськими виборами 2004 року. Про це свідчить будь-яка соціологія. Тому технологія влади за останній місяць змінилася. Вони хочуть знову розділити країну і на цьому зіграти. Тепер фашисти — не тільки "Свобода", а й уся опозиція. Тобто є "ми", а є — "фашисти". Людині, яка готова вийти на вулицю, закладають у підсвідомість, що там може статися будь-що — потрапиш під колеса бронетранспортера чи під руку бойовикові.
Влада підводить українців до думки: "Краще хай так, аніж невідомо як". Бо як буде "якщо" — хтозна. У людей убивають віру, що реально змінити щось. От українці й міркують: "Сьогодні на мітинг не піду. Але як побачу по телевізору, що вийшли 100 тисяч, — одразу сяду в метро чи на автобус і приєднаюся". Кожен чекає, що перший крок зробить хтось інший. Це — найбільша біда. А проблема опозиції, що ніяк не можемо донести до народу: 100 тисяч буде тоді, коли вийде кожен.
Яких іще прорахунків припустилася опозиція?
— 18 травня мала оголосити єдиним кандидатом у президенти Юлію Тимошенко. Так, вона сидить, але ж є лідером опозиції, яку незаконно утримують за ґратами. Янукович до мокроти в трусах боїться Тимошенко. Тому доки при владі паханат, я не бачу реальних можливостей її звільнення. Має бути тиск, основним елементом якого повинні бути санкції хоча б щодо 50-100 чиновників, причетних до репресій. Це — Янукович, його старший син-"стоматолог", судді, прокурори, слідчі. Можна почати не з президента, а з його оточення. Ці санкції змусили б Януковича трохи інакше поводитися. Хоча він чудово розуміє: виходить Юля — через два тижні його нема.
Якщо всім разом не вдасться дотиснути звільнення Тимошенко, то за рік до виборів Яценюк, Кличко, Тягнибок мають оголосити єдиного кандидата. Домовитися: один — президент, другий — прем'єр, третій — спікер. Тоді узгоджений кандидат має чітко сказати про свої перші укази на посаді глави держави: звільнення Тимошенко і всіх політв'язнів. Другий: розпуск Верховної Ради та дострокові вибори. Третій: арешт Януковича і всієї компанії. Якщо встигнуть утекти, оголосити у міжнародний розшук.
На стіл вітром заносить тополиний пух. Шкіряк струшує його на землю.
Хто з трьох лідерів мав би стати єдиним кандидатом?
— Непоганим президентом був би Яценюк. Освічений, розуміється на економіці, очолює найбільшу опозиційну фракцію. З величезною повагою ставлюся до Кличка. Але бути главою держави він поки що не готовий. Не виключаю, що на цьому етапі потрібен такий президент, як Тягнибок. У певних речах треба жорстко наводити порядок.
Скільки може протриматися теперішня влада?
— Усе, що сьогодні відбувається, — зміцнення "сім'ї" та перерозподіл державної власності на її користь — має на меті довічне панування однієї людини. Змінити це зможе тільки реальний народний спротив. 100 тисяч на Майдані чи під "Межигір'ям" — та критична маса, на яку зорієнтується вся Україна. Жоден міліціонер, спецназівець чи "беркутівець" не ворухнеться. Велика ймовірність, що силовики перейдуть на бік народу.
Коли люди можуть вийти на вулиці?
— Наприкінці року, коли буде дефолт, тобто економіка завалиться. Тому сьогодні не можна припиняти жодні акції. Треба йти до людей, їздити регіонами ціле літо. Тоді глибока осінь може стати максимально протестною.
Опозиції слід доступно формулювати альтернативу і доносити її людям. Пояснювати: як залучатимуть інвестиції, як реформуватимуть охорону здоров'я, освіту, житлово-комунальний комплекс. Бо в Києві — п'ять років, і все. У центрі є труби, які не оновлювали з 1930-х. Тут потрібні 25-30 мільярдів гривень. По Україні — під 200 мільярдів.
Якщо опозиція 22 листопада, як обіцяє, виведе 100 тисяч людей, чого чекати?
— Режим упаде.
Після 3-годинної розмови Шкіряк викликає таксі. Підвозить до роботи. Їде домовлятися про продаж свого "Ніссан Альмера".
30 кілограмів скинув Зорян Шкіряк за сім місяців 2007 року. Доти важив 105 кг. Почав ходити до спортзалу, інакше харчуватися: став вживати більше білків, молочних нежирних продуктів, відмовився від хліба, картоплі, смаженого.
Бігає по 10 кілометрів
Зорян Шкіряк народився в Ужгороді в родині медиків. Коли Зоряну було 3 роки, сім'я переїхала до Києва.
Вступив до медінституту, але на першому курсі покинув. Пішов учитися на юриста. Потім — на менеджера страхового бізнесу і економіста. Працював менеджером та директором у кількох фірмах. 2006-го обраний депутатом Київради від "Нашої України". Через рік виходить із партії, засновує аналітичний центр "Новий Київ" та однойменну громадську організацію.
— Стрес знімаю бігом, — розказує Зорян Нестерович. — Біля будинку є озеро. Три кола — це десь 10-12 кілометрів.
Розлучений. Колишня дружина, з якою були разом 19 років, виїхала за кордон. Там вийшла заміж. Із нею поїхала донька 8-річна Христина-Софія. Зі Шкіряком залишилася старша 14-річна Зореслава-Марія.
2 
1
Коментарі
161