Багато футурологів фантазували про сценарії кінця світу. Виснаження ресурсів, зміни в соціальних структурах, руйнація звичного життя та нескінченна боротьба за найнеобхідніше для тих, хто вижив. Здавалося, що це, якщо і настане, то колись дуже дуже потім – не за нашого життя. 24 лютого війна спричинила для мільйонів українців кінець їх персональних світів. Перший шок потроху минає, і багато хто відмічає в собі своєрідне завмирання. Моральне виснаження, неможливість вибудовувати плани, нерозуміння елементарних строків коли, а головне як можна буде повертатися до звичного життя, дезорієнтують та позбавляють сил. "Не можу зібрати себе докупи", – з цього зараз починається чи не кожна психологічна консультація.
Розмова з другом, приємна зустріч, чудовий краєвид, мирно сплячи діти – все це не радує. А отже – не наповнює життя змістом. Справа в тому, що при стресі людина неодмінно втрачає здатність знаходити ресурс для того, щоб жити повноцінно, будувати та створювати. Далі наступає психологічне виснаження. Його основними ознаками є:
1. Непродуктивність. Тобто витрачання часу і сил в нікуди без якогось вагомого результату. "Я знаю, що мені потрібно вчити мову, щоб знайти роботу. Навіть курс купила. Але, повірите – жодного разу не відкрила уроки", – говорить жінка, яка має всі шанси знайти пристойну роботу у Британії. В такому стані увага постійно відволікається на щось несуттєве – перегляд стрічки в соцмережі, застрягання в серіалі чи грі, спогади про минуле, думки, а як воно буде далі. Людина починає картати себе за неробство, навіть не здогадуючись, що проблема криється у відсутності сил та мотивації.
2. Втрата терпіння та співчуття до проблем інших. В такому випадку збільшується кількість побутових сварок, адже якщо у людини не вистачає сил та мотивації на себе, вона навряд знайде в собі розуміння до іншого, хто теж втомився, робить помилки або випадково заважає.
І тут з'являється своєрідне коло: чим більше людина виснажується, тим більше вона починає від себе вимагати
3. Гіперболізація та навмисне ускладнення. "Мені постійно здається, що я роблю недостатньо. Ні, я розумію, що не можу виграти війну самотужки. Але ж я не на фронті, як інші дівчата та хлопці", – розповідає волонтерка з Бельгії. "Я не маю права на відпочинок, я маю робити більше, ще більше". Людина ставить перед собою непосильні завдання та нереалістичні строки, пришпорюючи себе, наче коня, непосильною відповідальністю. І тут з'являється своєрідне коло: чим більше людина виснажується, тим більше вона починає від себе вимагати. Перебуваючи у тривалому стресі, ніхто не може бути однночасно енергійним, сповненим ентузіазму та відданим справі. Наслідком прагнення до ускладнення задач є почуття провини, яке продовжує відбирати останні сили.
4. Зрештою, психологічне виснаження призводить до фізіологічного, поведінкового та емоційного розбалансування. Може змінитися режим сну та прийому їжі. Інколи це доходить до крайності: переїдання або відсутність апетиту. Оскільки мозок не може відключитися від думок про війну, виникає безсоння, або ж навпаки – хочеться лежати в ліжку весь день. Окрім дратівливості, про яку ми говорили вище, у людини втрачається бажання піклуватися та доглядати за собою. Тут одразу згадується шельмування тих, хто радіє візитам до перукаря чи "дозволив собі" сходити у кафе. Соціальний невроз тут накладається на особистий психологічний стан, і людина, навіть коли хоче, не може скористатися доступними їй засобами саморегуляції.
У кожного своя причина тиснути на психологічний газ та гальмо одночасно. Хтось усвідомлює необхідність будувати життя на новому місті, але душею рветься назад додому. Хтось хвилюється про тих, хто залишився в окупації або перебуває в зоні бойових дій, тому підсвідомо сприймає свою активність ледь не як зраду. "Я не можу насолоджуватися більш-менш спокійним життям, – говорить мені жінка, якій поталанило вибратися з захопленої ворогом зони. – Знаю, що мушу взяти себе в руки хоча б заради дітей. Але не можу. Постійно плачу та нічого не роблю". Як це не дивно, тим, хто через війну втратив все, набагато легше. Вони усвідомлюють, що мають відгорювати та рухатися далі, будувати життя на новому місці. Набагато складніше тим, хто продовжує чіплятися за ілюзію довоєнного життя та плекати надії на повернення до "як було раніше". Такі люди відкладають життя на потім – коли закінчиться війна, коли повернемося додому. Але коли це станеться?
Синдром відкладеного життя – це сприйняття реальності, за якого людині здається, що зараз вона начебто не живе, що справжнє життя почнеться потім, колись
В психології вирізняють особливий стан, в який час від часу потрапляють майже всі люди. Синдром відкладеного життя – це певне сприйняття реальності, за якого людині здається, що зараз вона начебто не живе, що справжнє життя почнеться потім, колись. Частково це спричинено соціальними установками. Дитину вчать, що вона зможе бути вільною у своїх прагненнях, коли закінчить школу, або візьме шлюб, знайде роботу чи переїде з батьківського дому у власне житло. Багато хто звикає відкладати свою соціальну активність на "коли схудну", чи "коли зароблю достатньо грошей". Під час війни такі стани загострюються. Людям здається, що для того, щоб знову почати жити, мають статися якісь події, на які вони в принципі не можуть вплинути. Це породжує почуття розпачу від безсилля. Ресурсу на "тут і зараз" категорично не вистачає. Чим довше людина перебуває в стані очікування, тим сильніше на неї тисне провина та сором через власну "слабкість".
Якщо розглядати психологічну втому як сукупність втрати та сенсу життя, то її варто розуміти як відсутність у людини механізмів, які б допомагали черпати сили з повсягденних справ. Навіщо давати собі раду, якщо це не має сенсу? На що спертися, якщо найцінніше втрачено назавжди або його повернення не представляється можливим, як не старайся?
Відкладання життя на потім не дає людині наповнитися стимулами, яких безліч в навколишньому середовищі. Невміння зупинитися і порадіти тому, що є, виснажує сили, які потрібні для боротьби за виживання. Тому найкращий спосіб впоратися із виснаженням – це створити для себе список того, що війна не змогла відібрати, що є для вас цінним, а тому може наповнити будь-які, навіть незначні дії, життєздатним ресурсом. Це може бути вміння бачити красу, любов до дітей, почуття гумору, усвідомлення своєї витривалості або здатності жертвувати власними інтересами заради чогось вищого та значущого. Кожному є що захищати та заради чого жити прямо тут і зараз, заради чого берегти себе та чому радіти.
3 
1
Коментарі