Ексклюзиви
Субота, 02 жовтня 2021 09:30

Порошенку не варто знову балотуватися. Для нього є інша роль

30-річчя з часу відновлення Української державності ставить перед українцями найголовніше питання - чому попри великий людський, науковий та інфраструктурний потенціал, Україна так і не стала ефективною державою?

Ми щоразу на виборах когось з ентузіазмом вибирали, але потім виявлялося, що не тих. Бо щоразу нова влада наочно переконувала виборців, що не може ефективно працювати.

Але так уже побудований сучасний український політичний світ, що парадигма ефективності бачиться кожному по-своєму. Всі ці бачення часто суперечать одне одному і виливаються в непримиренні протистояння у часи виборчих баталій. Українські політики у гонитві за ефективністю своїх політичних сил цілком спростовують саме поняття "ефективність".

Держава, як велика сім'я. Кожний її член має виконувати свою унікальну функцію. Ефективність можлива лише за умови, коли всі ресурси витрачають суворо за призначенням. Варто у цій системі з'явитися об'єктові, котрий починає споживати ресурси безконтрольно і лише на свою користь, як про ефективність можна забути.

Ефективність можлива лише за умови, коли всі ресурси витрачають суворо за призначенням

Українська держава може служити еталоном неефективності керівництва нею. Значна частина ресурсів зникає невідомо куди. Те, що все-таки залишається, використовують з украй низьким коефіцієнтом ефективності. На жаль, дії українських "еліт" могли б слугувати наглядним посібником для інших про те, як і чого робити не треба.

Україні потрібна стабільність. Це основна умова її процвітання. Але біда для українських можновладців у тому, що цю стабільність не можна взяти і проголосити указом.

Стабільність – це коли дії кожного є ефективними, але при цьому вони не йдуть у розріз із інтересами суспільства. А алгоритм таких дій витікає з національної ідеї та ідеології.

То ж виходить, що визначити національну ідею та ідеологію України – це основне завдання українських еліт.

Що ж спостерігають українці натомість? Десятки і сотні "голів, що говорять" щодня з екранів телевізорів розповідають мільйонній телеаудиторії про пошук кращої долі для всього народу. Хоча ті, хто уважно слухають ці "одкровення", можуть легко впевнитись у тому, що жодна з партій не має гідних ідей, котрі здатні змінити на краще життя в Україні.

Жодна з партій не має гідних ідей, котрі здатні змінити на краще життя в Україні

Українцям лише вкотре вішають локшину на вуха. Проте роблять це з великим розмахом, витрачаючи на чергову президентську кампанію величезні кошти.

Реальність ситуації говорить про те, що подібні "професіонали" від влади і довели державу до ручки. Адже Україна, країна з економічним і людським потенціалом провідних держав Європи, нині перебуває вже на рівні постколоніальних африканських країн.

Подібну ситуацію українським можновладцям вдалося реалізувати, бо політичні партії створені не під певні ідеологічні вимоги, а під потреби своїх лідерів. Вони зацікавлені лише у здобутті влади і отриманні фінансових дивідендів від неї.

Україна не може бути ефективною державою, оскільки в ній від початку порушені основні принципи політичного управління. Немає системи домовленостей "народ – влада", котра мала би вибудовуватися на взаємних зобов'язаннях.

Немає системи домовленостей "народ – влада", котра мала би вибудовуватися на взаємних зобов'язаннях

Народ несе зобов'язання перед державою: платить податки, посилає своїх синів і дочок до українського війська. А держава лише визискує народ. При цьому перекриває йому можливості для економічної самодостатності, оскільки бачить у цьому потенцію самоорганізації українського народу та ймовірність створення потужних партій і профспілок, котрі б захищали його інтереси.

Неефективність української держави лише вкотре доводить, що на вершині влади немає відповідальних людей із системним мисленням. А якщо й є дещиця, то вони неорганізовані і не становлять поки значущої сили.

Автор: Дмитро СКАЖЕНИК
 

Біда України ще й у тому, що владна "еліта", котра лише нескінченно ділить між собою ресурси та владу, стрімко втрачає залишки і без того невеликого авторитету через те, що колишнє державне майно вона собі успішно присвоїла, але абсолютно не знає і не розуміє, як ним потрібно розпорядитися. Та й не ставить перед собою цілей пустити на розвиток те, чим володіє. А владу використовує винятково для захоплення нових ресурсів.

Українські можновладці, відчуваючи безкарність за скоєне, настільки захопилися накопиченням багатств, що втрачають інстинкт самозбереження. Не помічають того, що в найближчій історичній перспективі хвиля історії їх змете

Українські можновладці, відчуваючи безкарність за скоєне, настільки захопилися накопиченням багатств, що втрачають інстинкт самозбереження. Не помічають того, що в найближчій історичній перспективі хвиля історії їх змете.

Під час президенства Віктора Ющенка і Петра Порошенка, здавалося, що з'являється шанс нарешті зняти з шиї українського народу той зашморг, котрий накинув йому ще в 1994 році Леонід Кучма. І народ отримає свободу дій.

Але якщо Ющенко не наважився на такі кардинальні дії, то Порошенко просто проігнорував унікальну можливість - стати першим українським президентом, який поставить інтереси пересічних українців вище за інтереси олігархів.

У найближчі роки українське майбутнє може визначитись на десятиліття, а то й століття. І наша біда в тому, що українське суспільство так і не спромоглося висунути справжнього лідера, котрий здатний повести за собою народ.

За той час, який залишається до наступних президентських виборів, необхідно визначитися з тим, хто ж може бути кандидатом від національно-демократичних сил.

Очевидно, що Петро Порошенко бачить на цих виборах тільки свою кандидатуру. Переконати його у тому, що йому не вдасться подолати антирейтинг і несприйняття його у великої частини виборців, нині неможливо.

Невже він готовий ще раз програти вибори, замість того, щоб підготувати свого наступника і цим вирівняти ситуацію в країні, що перманентно погіршується? Можливо, в оточенні Порошенка знайдуться люди здатні переконати його, що шансів стати знову президентом України у нього небагато?

Порошенко цілком може стати українським аналогом китайського лідера Ден Сяопіна

Але він цілком може стати українським аналогом китайського лідера Ден Сяопіна (з кінця 1970-х до 1990-х років був фактичним керівником Китаю, але займав другорядні пости. Його реформи зробили економіку Китаю успішною. - Gazeta.ua). Ця історична роль є не менш почесною і вагомою. Адже акумулювавши величезний політичний досвід, міжнародні зв'язки і авторитет серед світових політиків найбільшого рівня, Петро Порошенко у ролі українського Ден Сяопіна, може зробити для України надзвичайно багато.

Зараз ви читаєте новину «Порошенку не варто знову балотуватися. Для нього є інша роль». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі