— Мы очень хотели детей, но никак не получалось, — розповідає священик 34-річний Микола Начев із села Виноградівка Болградського району Одеської області.
— Ага, четыре года молились, — каже його дружина, молодша на п'ять років Олена. Вона в червоних спортивних штанях і теплій смугастій кофті. У хаті холодно. Вікна оббиті знадвору плівкою. Дає одягти плетені вовняні капці:
— Так незручно, що в нас холодно.
— Незручно, коли дитина на сусіда схожа, — сміється священик. За національністю він гагауз, але на відміну від своїх чорнявих одноплемінників має руде волосся й бороду, блакитні очі. Дружина — болгарка. Між собою розмовляють російською. Її називає "матушкою", вона його "батюшкою".
— На Афоні, у Хілендарському монастирі є гробниця святого Сімеона. Із 1200 року його мощі забрали на батьківщину — у Сербію. Але із порожньої гробниці проросла виноградна лоза, яка вже вісім століть плодоносить. Монахи розсилають усім безплідним парам "конверти надії" з гілочками лози, — говорить скоромовкою, сидячи на табуретці, отець Микола. Часто повторює фразу "эт самое". — Ми теж отримали свій пагін, сантиметра 1,5. І поставили у свячену воду. 40 днів молилися, утримувалися від подружнього життя і пили цю воду.
— Улітку я пішла ловити диких кішок, що розвелися в моєї мами, — згадує Олена. Має милозвучний голос, співає в церкві на кліросі. — Хтось із знайомих попросив, бо в нього миші завелися. Я бігала за котами. Двох у мішок укинула, а третя цапнула за палець і гризе. Моя мама самогонку на рану ллє, а мати батюшки — йод.
Рука затекла. Доки відвезли до лікарні, температура тіла підійнялася до 40 градусів. Зробили укол від правцю. Думали, кішка скажена. І тут виявилося, що я вагітна. Медики одразу сказали, що після такого лікування, ця дитина — не жилець. Ми знову давай молитися. Слава Богу, все обійшлося, народився хлопчик.
Подружжя вагалося, як назвати сина.
— Думали — Андрієм, бо в гагаузів прийнято на честь хрещеного. Хотіли Семеном, бо завдяки святому Сімеону малий народився. А також Іоаном, бо син народився в його день — 27 квітня. Написали імена на папірцях і поклали під Євангеліє. Уранці "витягнули" Семена, — Микола відкриває двері до кімнати. Вбігають двоє хлопців. Обоє русяві, у теплих светрах. У старшого 6-річного Семена блакитні очі. Він стає під стіною і розповідає вірш про Різдво. 2-річний Микита залазить батькові на коліна і постійно белькоче "папа".
— Це він так за татом сумує, — гладить його по голові Олена. — Батюшки ж ніколи нема вдома, на ньому і будівництво храму, бо старий зруйнований, і всі церковні справи. Микита якось фотографію тата знайшов і бігає обціловує. У батюшки улюблена гра "Мавзолей": він Ленін — лежить, а діти — охоронці, і не повинні порушувати його спокій.
Обоє хлопчиків починають скакати по кімнаті. Старший — на великій гумовій кулі, молодший — на іграшковому ослі. Підлога вібрує.
Священик каже, дружина шиє одяг і штори, замовлення робить у неї піврайцентру.
— Перший рік у приході завдяки цьому виживали. Священика до мене в селі не було 60 років. Я хотів у Київ вступати в академію, але зустрів владику: "Гагауз? Одружений? Бери собі прихід у Виноградівці". Тут живуть чотири тисячі людей. Спершу діти на вулицях пальцями тикали: "О, піп іде". За 10 років звикли: "Батюшка, здрастуйте! Ви пам'ятаєте, як мою сестру хрестили?". Зарплати в мене нема. Священик має живитися від вівтаря. У православній церкві все покладається на добру волю людей, які мають платити десятину. Але поки що так не виходить. Тому церква за відспівування, вінчання і хрестини мусить брати гроші, хоч це і має робити безплатно. Слава Богу, що дав мені матушку, яка шиє і цим заробляє на родину. Крім того, держава допомагає нам як малозабезпеченим. Є чим за світло і газ заплатити, уже добре. 10 років тому було гірше, ще через 10 буде краще.
Родина винаймає будинок. Він старий, туалет надворі. Щоб потрапити в кухню, треба пройти кілька метрів незаскленою верандою. Тому діти часто застуджуються. Із сім'єю живе теща 58-річна Валентина Семенівна.
Заходимо на невелику кухню. В Олени сьогодні день народження. Вона виставляє на стіл печеного гусака, олів'є, нарізане м'ясно і медовик. Перед трапезою всі встають і моляться. Малий Микита, який майже не вміє розмовляти, стоїть на табуретці і хреститься.
Питаю, чи подружжя свариться і через що.
— Мене важко розізлити, — панотець наливає в бокали червоне домашнє вино. — Якщо і сваримося, то через дрібниці. Апостол Павло казав, що чоловік має бути головою сім'ї як Христос — голова церкви.
— На другий рік шлюбу я чомусь розсердилася і закричала: "Коля!" — згадує Олена. — А він: "Я не зрозумів, чому ти священика лаєш?". Відповіла: "Я виходила заміж за Колю і лаю Колю". Чоловік доглядає інваліда дитинства, односельця 70-річного дядю Ваню, який майже не ходить. Купає його, на руках носить. Я кажу: "Ти мене за 10 років стільки не носив!".
3 
1
Коментарі
13