У Київському університеті ім. Шевченка посли Франції, Канади, Лівану, Румунії та Марокко відзначили День франкофонії — поширення французької мови у світі. На вечірку в їдальню факультету іноземних мов дипломати прийшли при краватках. Пили горілку, розбавлену соком, їли млинці з сиром.
Перед дверима в їдальню збираються студенти. Антон Соловей, 20 років, каже, що отримав запрошення на вечірку від посольства Канади. Він виграв конкурс на краще есе і має отримати приз. Студентки Ольга та Наталка прийшли без запрошень. Хочуть запитати в посла Франції, як і куди можна поїхати повчитися до його країни. Обидві повторюють французькі слова.
О п"ятій годині з"являється посол Франції Жан-Поль Везіан, 61 рік. Запитує, чому зачинено, смикає за ручку. Відходить, набирає номер на мобілці. Двері прочиняє дівчина в білому костюмі. Везіан кличе всіх до столу.
Заходять посол Марокко Саурабі Абдельжаліль та посол Канади пані Абайна Данн. Жінка запитує, де знайти Антона Солов"я.
— Я тут, я тут! — гукає французькою високий чорнявий хлопець, що стоїть за спиною в Абайни.
Вона бере його під руку і виводить із зали.
Жан-Поль Везіан розповідає, що в Україні вже 16 місяців. Живе в центрі Києва удвох із дружиною Хелен.
— Люблю бувати у ваших театрах. Погано розумію мову, тому квитки купую в партері — щоб краще бачити обличчя акторів. На вікенд ходжу на блошиний ринок. Там при виході, ліворуч, продаються старі вишиті сукні, сорочки, рушники. Я придбав вишиванку собі та дружині. Щоправда, ми їх не носимо, а тримаємо в шафі як сувенір.
Карпати нагадали мені Францію
Каже, не купує одяг в Україні.
— Ми з дружиною носимо речі з паризьких бутиків. Коли їхали в Україну, взяли з собою одяг на будь-яку пору року. У нас обох класичний стиль — у мене строгі костюми, у дружини ділові сукні. Ми невибагливі, ніколи не обшивался у відомих кутюр"є. В українські магазини одягу теж не ходимо. Цікавіше піти в театр або музей.
Розповідає, що до Франції літає раз на кілька місяців. На вікенд намагається подорожувати.
— Уже бував у Чернівцях, Криму. Карпати нагадали мені Францію. Минулі вихідні провели з дружиною у Будапешті. Увесь тиждень планували полетіти до Парижа. Але в п"ятницю увечері пригадали, що не були в Угорщині. Оселилися в готелі, їли в місцевих ресторанчиках.
До зали повертається Абайна Данн. Каже, їй цікаво спілкуватися зі студентами.
— Я дітей не маю, — крутить у руках склянку з соком. — У мене дві собаки, білі пуделі. Після роботи гуляю з ними центральними вулицями Києва. Собак мені подарували українські друзі.
У жінки дзвонить телефон. Вона каже "перепрошую" й відходить убік.
Студент Антон Соловей сидить за столом, розглядає подарунки.
Він отримав диск із фільмами, книги французьких письменників.
— І грошовий приз у євро. Скільки — не скажу.
2 
1
Коментарі